В очікуванні Normandie
Напередодні зустрічі в Нормадському форматі французька преса називає канцлера ФРН Ангелу Меркель та президента Франції Емануеля Макрона «медіаторами». На перший погляд звучить обнадійливо. Адже таким чином опосередковано визнається, що війна на сході України є міждержавним військовим конфліктом, якщо Путіна в якості посередника ніхто сприймати і не збирається. В очах європейців Росія, як і Україна – сторона. Перемога? Ні.
Справа в тому, що медіація передбачає посередництво між учасниками конфлікту за для мирного його вирішення. Вона застосовується тоді, коли обидві сторони мають право, тому предмет їх спору стає об‘єктом обговорення за допомогою фахових медіаторів. І тут ми підходимо до суті. Злочин не є правом. Цивілізований світ відмовився від практики права одних на безкарне порушення прав інших давно. Якраз тоді, коли права і свободи людини були проголошені фундаментальною цінністю людства, а міжнародні суди почали виносити вироки за злочини проти людяності. Можна сперечатися із сусідом про облаштування вулиці між вашими фіртками. Можна запрошувати сторонніх осіб розсудити чия черга витрушувати ганчірку, яка лежить на вході до вашого спільного з сусідами тамбуру. Але ніякі медіатори не можуть владнати «суперечку» між вбивцею та родичами жертви. Навіть якщо родичі згодні взяти грошима відступних, неможливо припинити розслідування вбивства, неможливо заявити в суді, що за допомогою фахової медіації сторони дійшли згоди і порозуміння. Вбивство - це злочин проти всієї спільноти і тут мирно домовитися посередині між жертвою і злочинцем не вийде. Так про яке-таке російське право натякають французькі ЗМІ? В чому «медіатори» збираються бути посередниками у справі про міжнародний злочин? Якщо в справі про вбивство, катування, знедолення десятків тисяч українців потрібні «медіатори» між сторонами – то позицію жертв тут ніхто не представляє. На покарання, чи хоча б приборкування злочинця сподіватися теж марно.
Нажаль, маніакальне бажання українського президента поговорити із вбивцею власних співгромадян, тільки додає ваги штучно створеної Росією реальності. В цьому викривленому світі винних нема, тому по-своєму праві всі. Німеччина, яка відділяє бізнес від політики аж до тієї міри, що політика своє бізнесом. Франція, лідер якої раптом побачив себе батьком нової Європи «від Владивостока до Лісабона». Путін Шреденгера, якій одночасно і є і його нема, але він живіший всіх живих. І Зеленський, який намагається переконати в першу чергу себе, що прогулявшись п‘ять років російсько-української війни, можна увірватися в кровопролитну бійку весь у зеленому і закінчити все так, щоб ще й не здати національні інтереси. Щоб і патріоти були задоволені і олігархи ситі.
Відповідальні політики, суб‘єктні громадяни, гідні нащадки борців на українську державність мали б зараз закликати президента Зеленського не поспішати. Україні потрібно домагатися зустрічі із західними лідерами задля розробки спільної стратегії протидії злочину. Злочинця потрібно притягати до відповідальності. Якщо не судової, то точно історичної, економічної, репутаційної тощо. Замість цього ми чуємо пропозиції українських політиків помолитися за президента та його успіх. Успіх у чому? В зустрічі із агресором на рівних? Тобто в утвердженні, що в цій війні агресор і його жертва рівні між собою? Що напад на суверенну державу і оборона власної країни – то такі рівно в правовому вимірі воєнні маневри? Найбільша загроза зустрічі в Нормандському форматі - це згода чинної української влади сприяти встановленню світопорядку, в якому визнається право Росії на мордування України.
