СЕС: втрачений інструмент боротьби
У підписаній Україною Угоді про Асоціацію з ЄС є ціла окрема глава, яка так і називається «Громадське здоров’я» і включає у себе три статті, суть яких полягає у зобов’язанні України вживати заходів для захисту здоров’я громадян. Такі дії європейці вважають передумовою сталого розвитку та економічного зростання будь-якої країни. Керуючись цими настановами, на хвилі всеохопних проєвропейських реформ, в Україні вирішують кардинально перебудувати систему санітарно-епідеміологічної служби (СЕС). Зрозуміло, що без поправки на наші реалії не обійшлось.
Кабінет Міністрів України наприкінці листопада 2016 року визначив механізми та строки розбудови системи громадського здоров’я в державі, а вже через 5 місяців, у квітні 2017 року, уряд додатково затвердив середньостроковий план пріоритетних дій у цьому напрямку до січня 2020 року. Саме у цих Постановах, визначається так звана переорієнтація системи громадського здоров’я від «санітарного нагляду та боротьби з інфекційними хворобами, до нового громадського здоров’я».
Це той момент, коли і почався рух до закриття СЕС по всій країні. На найвищому рівні тогочасні ТОП-реформатори називають тоді ще існуючу структуру санітарно-епідеміологічної служби корупційною та неефективно. Чим і формували підґрунтя для створення Центру громадського здоров’я України за аналогом з американською CDC (Центр з контролю та профілактики захворювань в США).
Адепти змін пояснювали, що Україна у новій моделі побудови системи має зосереджувати свою увагу на зміцненні здоров’я населення та профілактиці захворювань. Про боротьбу з інфекціями, як основну діяльність – тоді не йшлося.
Розбалансована система
У ході реформи СЕС було розпочато перехід від так званої централізованої вертикалі до децентралізованої моделі, але при збереженні державного фінансування. Був створений Центр громадського здоров’я і його роботу потрібно фінансувати. А де взяти кошти?
Саме від початку цього року набули чинності зміни до Бюджетного кодексу у статті 87. Відповідно до яких державна програма «Проведення епідеміологічного нагляду, спостереження, діяльності закладів громадського здоров’я та заходів боротьби з епідеміями», змінюється програмою «Громадське здоров’я та заходи боротьби з епідеміями». Що по суті призвело до зникнення статей фінансування конкретних напрямків у бюджетному кодексі і концентрацію цих коштів в одному пулі бюджетної програми громадського здоров’я. Зокрема, зникли програми фінансування діяльності лабораторних центрів МОЗ та заходів боротьби з епідеміями та утримання бюджетних установ, які перебувають у сфері підпорядкування МОЗ та реалізують функції у сфері громадського здоров’я.
Концепція змін анулює їх фінансування, як виділеної статті у кошторисі, а їх цілісні майнові комплекси планували передати на баланс і так вже багатостраждального місцевого самоврядування. Модель подібна до медичної реформи: Центр громадського здоров’я має здійснювати оплату послуг у регіональних лабораторних центрів за визначеними тарифами. А утримувати будівлі мало б місцеве самоврядування.
У МОЗ навіть не приховують, що така модель фінансування сприятиме оптимізації мережі лабораторних центрів та кількості їх послуг, які потрібні державі в конкретний період. Іншими словами – закриття багатьох таких центрів просто неминуче. Пілотні проєкти запустили ще у 2019 році, а цей рік мав стати фінальним у цьому процесі. Але свої корективи у плани МОЗ внесло саме життя - почалась епідемія коронавірусної інфекції, яка і дала змогу продемонструвати усю «ефективність» запропонованих змін у питаннях епідеміологічного нагляду та так званої децентралізації функцій СЕС.
На щастя, процес передачі регіональних лабораторних центрів МОЗ громадам зупинили, але остаточно не відмовились. Найцікавіше, що ще в листопаді минулого року на основі звернення до мене працівників з 24 обласних лабораторних центрів Міністерства охорони здоров’я України, я, як народний депутат, зверталася до МОЗ, щодо загрозливої санітарної та епідемічної ситуації в державі, що склалася внаслідок руйнації профілактичного (превентивного) напрямку вітчизняної медицини. У той момент, про епідемію коронавірусу ще навіть ніхто й не говорив.
Зараз усі лабораторні центри працюють у надважких умовах та буквально цілодобово перевіряють аналізи ПЛР-тестування пацієнтів з підозрою на коронавірус. Більшість з лабораторних центрів, зокрема і на Вінниччині, не справляються з існуючим навантаженням, не вистачає елементарного: кадрів і обладнання. А працівникам ще й розуміння, що їх чекає далі…
Що далі?
Епідемія коронавірусу заставила владу все ж згадати, що ефективна структура СЕС – це основний інструмент для боротьби з епідеміями. Ще 23 лютого цього року Рада нацбезпеки і оборони України звернулася до Кабінету міністрів України з пропозицією відновити діяльність санітарно-епідеміологічної служби. Але після майже двомісячного очікування конкретних дій з боку МОЗ не було зроблено. Більше того, для прикладу, працівникам лабораторних центрів МОЗ передали лише повноваження, але не дали офіційних посад. І це наштовхує на думку, що існує реальна загроза скорочень працівників та закриття центрів у майбутньому.
Також сьогодні відсутній порядок епідеміологічного нагляду, який би дав чітке розуміння, хто і яким чином має здійснювати профілактику та боротьбу з інфекційною та неінфекційною захворюваністю. Через це на первинному рівні система епідеміологічного нагляду вже фактично втрачена.
