Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Вибори та соціологія: післямова

29 липня, 2019 - 18:55

«Що прогнозували соціологи? Вони істотно помилилися! Голосувати прийшло куди менше виборців, і голоси вони віддали іноді зовсім не так, як це передбачалося!». Такі чи майже такі репліки чулися весь час, поки ЦВК рахувала бюлетені. Не можна сказати, що вони не мали під собою жодного підґрунтя, але... Давайте спокійно розберемося в проблемі.

У соціологів вибори — завжди страдна пора. Ці парламентські вибори не стали винятком. Кількість опитувань, проведених різними соціологічними центрами, була чималою, — принаймні не меншою, а то й більшою, ніж раніше. Щотижня очі й вуха мільйонів виборців мали справу з новітньою, щойно «спеченою» інформацією про електоральні настрої українського суспільства. З інформацією — а нерідко і з дезінформацією.

Традиційно вже під час виборчої кампанії з’являється чимало нічому до цього невідомих наче соціологічних «контор рога і копита», які більш чи менш відверто «малюють» бажані замовникам цифри. Причому не лише завищують дані «своїх», а й применшують дані «чужих», тобто конкурентів. А інколи, схоже, навіть дурять замовників — мовляв, ще трохи підтисніть, ще додайте грошиків штабам у регіонах і нашим експертам — і ваша партія неодмінно буде у новій Верховній Раді.

Опитування, дані яких публікуються, зазвичай стосуються саме партій, а не окремих округів, хоча у багатьох округах зондаж настроїв електорату і вівся постійно — для внутрішнього вжитку тих чи тих штабів. Але для цього не потрібні численні кваліфіковані кадри — достатньо кількох тямущих й енергійних студентів-соціологів, які матимуть змогу набрати інтерв’юерів з будь-яких інших відповідальних студентів. Натомість для всеукраїнських опитувань потрібні напрацьовані мережі в усіх регіонах, а вони є мало в кого. Гроші ж заробити та прозвучати хочеться багатьом. От і з’являються поряд із «рогами і копитами» реальні соціологічні структури на чолі з солідними особами, хоча насправді вони об’єднують на нетривалий час десяток-другий знайомих один з одним професорів і доцентів з різних вишів країни, що використовують для проведення опитувань своїх студентів. Опитування в такому разі проводяться, але їх достовірність і цінність, як то кажуть, під питанням, бо довіряти наразі можна лише тим, хто постійно працює «в полі».

А тепер — по суті. За даними реальних соціологічних центрів, у виборах мали намір узяти 60—65% українських громадян, узяло ж менш ніж 50%. Є в цьому щось дивне? Ні. Бо ж літо, погожі дні... Добре, що хоч така кількість виборців прийшла на дільниці, могла й істотно менша. Що ж стосується тих чи тих партій, хто за «Слугу народу» і збиралося голосувати приблизно стільки, скільки реально проголосувало, «Опозиційна платформа — За життя» одержала трохи більше передбачуваного (це означає, що у неї «залізний» електорат, якого не спокусиш липневим буйством природи), «Батьківщина» теж узяла дещо більше (також «залізний» електорат), а от «Європейська Солідарність» — дещо менше, і «Голос» теж дещо менше (схоже, у них із «залізним» електоратом дещо гірше). То які ж претензії до соціологів, тим паче, коли настрої значного числа українських виборців надто мінливі та коли багато хто сповідує максиму: «А йдіть-но ви всі до дідька»?

Щоправда, на цих виборах з’явилася інтрига, якої не було на жодних попередніх парламентських перегонах: одна поважна соціологічна група вперто показувала, що партія «Голос» не долає 5% бар’єр, дві інших, не менш поважні — що вона обов’язково цей бар’єр подолає. Чим зумовлена така розбіжність? Не знаю. Дехто висуває припущення, наче «соціологам-песимістам» хтось заплатив. Не думаю — бо ж публічне заниження реальних показників може викликати не лише реакцію перетікання голосів до більш реальних претендентів на проходження до парламенту, а й мобілізації всіх прихильників «Голосу», і це не могли не розуміти його конкуренти.

Утім, так чи інакше «Голос» матиме у новій Верховній Раді майже символічну присутність — 20 депутатських місць — і це аж ніяк не сприятиме усталенню цієї віртуальної партії. Та соціологи тут не винні...

Не винні соціологи й у провалі низки партійних проєктів. Але тут є цікавий момент. Я розумію тих, хто боровся до останнього, не добравши до прохідного балу якогось відсотку голосів. Розумію і тих, хто, за даними опитувань, міг набрати 2—3% і націлився саме на цей результат — адже він давав змогу отримати державне фінансування своєї партії на період до наступних виборів. Але, пробачте, не можу зрозуміти тих, хто ішов до кінця, знаючи, зо соціологи дають їхнім партіям один відсоток голосів, а то й менше. На що вони сподівалися? На диво? Таких див у політиці не буває. Чи їх хтось стимулював, щоб вони відібрали хоч якісь голоси в інших партій? Не хочеться у це вірити, чи не так?

І, нарешті, згадаймо, що національний екзит-пол розставив усі крапки над «і». П’ятірка переможців була окреслена правильно, невдахи також точно визначені. Згадаймо й те, що відбувався він не в ідеальних умовах — навіть у столиці дехто намагався завадити соціологам...

Загалом же соціологія — це дзеркало суспільних настроїв. Умілий політик уміє вдивлятися в це дзеркало, звертати уваги на закарбовані в ньому реальні проблеми та потреби населення — і відгукуватися на них. Невмілий і нерозумний політик бачить у ньому лише себе, не зважаючи увагу на інших, і тому зазнає поразку. Так, соціологія може бути використана для політичної маніпуляції, проте лише у випадках, коли в країні відсутні незалежні масмедіа та кваліфіковані експерти з високою репутацією. І коли громадяни — не має великого значення, чому саме — не прагнуть бути суб’єктами політики.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments