Вирок Стерненку: хто і навіщо розхитує ситуацію?
Після того, як Приморський суд в Одесі оголосив вирок колишньому лідеру місцевого "Правого сектору" Сергію Стерненку, країною прокотилася хвиля акцій протесту. Чи можно було це передбачити? Так. Чи передбачили? Питання риторичне.
Адвокати Стерненка заявляють про загрозу його життю, а соцмережами шириться повідомлення про обшуки у сотника 5 сотні Майдану Ігоря Солонинка. Його, нібито звинувачують у побитті бійця “Беркуту” взимку 2013-2014 року. Схоже, що хтось навмисно докладає зусилля, щоб вирок Сергію Стерненку виглядав як початок системних репресій проти проукраїнських активістів-майданівців. Чи розуміє влада, на що можуть перетворитися наявні суспільні занепокоєння у разі появи “сакральної жертви”? Хтось явно - так.
7 років і 3 місяці ув’язнення та конфіскацію половини майна кожному за дії, які повністю знецінюють сенс та зміст викладених у суді фактів. Метою нападу, на думку обвинувачення, було заволодіння карткою, телефоном та 300 гривнями Сергія Щербича – на той момент депутата Лиманської райради. Таким чином ціннісне протистояння між українським активістом та керівником місцевого осередку проросійської партії “Родіна”, предметом якого була державна безпека, підмінене банальним розбоєм.
Судова справа проти Стерненка мала цілком зрозумілу моральну сторону. А якщо б в лютому 2014 року хтось викрав в Криму Сергія Аксьонова, чи Володимира Костянтинова та змусив їх відмовитися від участі в російській окупації, ми зараз теж судили цих людей? Якби хтось тоді вирахував російських диверсантів Безлера, Стрєлкова, або Моторолу та нам'явши їм боки, вивіз до кордону з Росією - ми теж мали би робити вигляд, що “закон суворий, але це закон”?
Багато українців сьогодні шкодує, що не змогли вчасно запобігти діям проросійських сил на нині окупованих територіях. Тому люди симпатизують Стерненку. Багато хто бачить в кейсі Стерненка загрозу для себе особисто. В ті непрості дні тисячі відчайдухів йшли на пряме порушення закону замість того, щоб слухняно спостерігати, як поліція підіграє бойовикам, а місцеві чиновники роблять вигляд, що не помічають зміну прапорів над меріями. Якщо держава не здатна усунути з політичного та інформаційного поля російську агентуру, то чи може вона карати патріотів за те, як вони борються за Україну? Це питання на акціях в підтримку Стерненко задавав собі кожен.
І от тут ми переходимо до основного питання: хто і навіщо розхитує ситуацію в країні? 27 лютого до Донецька приїхали російські пропагандисти Маргарита Симоньян, Тигран Кеосаян і Роман Бабаян для проведення форуму "російський Донбас". В результаті було оголошено плани “по відновленню територіальної цілостності ДНР та ЛНР”. 28 січня Східна правозахисна група повідомила про початок процесу об'єднання терористів окупованих Росією районів Донецької та Луганської областей в одне формування.
Вчора стало відомо, що колишній міністр внутрішніх справ України часів Януковича Віталій Захарченко готується очолити об'єднані "ДНР" і "ЛНР" на Донбасі. Про це він заявив російським пропагандистам з Russia Today. Абсолютно очевидно, що Росія готується до наступу та створює для себе прикриття, яке має виглядати, як самостійна військова ініціатива псевдореспублік. Така собі «Русская весна 2.0». І постать Захарченка тут обрана не випадково. Скільки у колишнього очільника МВС залишилося друзів в місцевих адміністраціях Сходу, в Нацгвардії, в оновленій поліції?
Протести проти реваншистських дій влади цілком вписуються у цю конспірологічну канву. На тлі загострення на фронті і посилення тиску з боку Москви, хтось дуже зацікавлений в дестабілізації ситуації в країні. Тож, замість полювання на патріотичних відьом оточенню президента варто зосередитися на справжній небезпеці. Адже від готовності президента приймати державницькі рішення та спиратися на державницькі політичні та громадські сили, дуже скоро буде буквально залежати подальша доля країни.
