«Європейці — ті ще свині!»
Якщо довго вдивлятися у порожнечу сподіваючись щось там побачити, то можна викликати у себе галюцинації й побачити всілякі міражі. Нормальним людям у Росії та за її межами смертельно набридло безумство російського телевізора. Дуже хочеться, щоб щось почало змінюватися. Звідси розмови, що в російських ЗМІ стало менше антиукраїнської істерики, і загалом тема України почала займати менше місця в телевізорі. Змушений засмутити: українофобії менше не стало. Мало того, вона стає лютішою, глузливішою і витонченішою.
У програмі «Вечер с Соловьевым» від 27.06.18 темі загибелі України було, як завжди, відведено годину. У першій частині лаяли США і Трампа, у другій — Україну й Порошенко. Це — ритуал, а ритуальні практики не підлягають змінам.
Соловйов був дуже стурбований питанням, що дала Україні євроінтеграція. В’ячеслав Ковтун, що представляв Україну, спробував пояснити, що люди, які живуть в Україні, вважають себе європейцями і тому бажання бути разом з іншими європейськими народами для них є природним. Тема українських експертів у російському телевізорі сама по собі дуже цікава і вимагає окремої розмови. Оскільки сам відбір громадян України, що потрапляють на федеральні телеканали, є важливою частиною інформаційної війни проти України. Українці в російському телевізорі мають бути або дурними й смішними, або «за нас», «за Росію», тобто ще більшими русофілами та українофобами, ніж прихильники «русского мира».
Звідси два типи українських «експертів»: «клоуни для биття» — яскравий представник цього типу — В’ячеслав Ковтун — і українські політики-втікачі, проти яких в Україні зазвичай порушено кримінальні справи. Тут великий список: від Ігоря Маркова до Володимира Олійника. Є проміжний тип українського «експерта», представники якого начебто намагаються захищати інтереси України, але, потрапивши в пекло російського ефіру, ніяковіють, не договорюють, намагаються відсторонитися від прямої жорсткої оцінки Путіна та його політики, розуміючи, що в цьому випадку на їхню адресу поллється потік ненависті й образ. Приклад такої «боязкої» поведінки у студіях російських каналів — Вадим Трюхан і Вадим Карасьов, які замість того, щоб звертатися безпосередньо до аудиторії, що є єдино можливою тактикою поведінки нормальних людей в пеклі російського ТБ, намагаються вести безглуздий діалог зі співробітниками інформаційних військ.
Повернемося до питання Соловйова про користь євроінтеграції і до відповіді В’ячеславу Ковтуну, який, всупереч моїй неприємній характеристиці, цього разу відповів точно й адекватно: «Ми європейці! Хочемо бути з Європою». Коли Соловйову нічого сказати по суті, він починає кривлятися. «Ви хочете стати членом?» — зі непристойністю школяра, якому на уроці ботаніки розповіли про тичинки й маточки, запитав Соловйов. Оскільки не всі у студії доросли до його підліткового гумору, Соловйов вирішив додати вульгарності: «Ви — недочлен?».
Слово бере декан Третьяков і з першої фрази оголошує: «Україні — кінець!». Цей «кінець Україні» декан Третьяков оголошує п’ятий рік. Причому щоразу, коли він потрапляє до телевізора, він стверджує про якийсь «кінець Україні», який за цей час перетворився на самостійну сутність, котра не має жодного стосунку до української держави, українського народу і до великої європейської країни під назвою «Україна». Живе ця сутність у головах третьякових та саме її, а не реальну Україну третьякови й соловйови обговорюють у своїх нескінченних ефірах.
Віталій Товієвич Третьяков є сам по собі є втіленням ганьби російської вищої освіти. Ось уже 10 років ця людина з менталітетом відставного прапорщика служить деканом Вищої школи (факультету) телебачення МДУ. За цей час через його руки пройшли тисячі молодих фахівців, в голови яких посилено вбивалися мракобісні ідеї, наявність яких у цих головах робить людей цілковито непридатними до будь-якої журналістики, зокрема й телевізійної.
Мозок декана Третьякова, уражений імперством в останній стадії, не в змозі вмістити думку, що у світі існують країни, що мають власні інтереси, які не залежать від інтересів Росії. «Крім шури-мури з ЄС у вас були шури-мури з НАТО!» — викриває Україну декан Третьяков. — «Хіба Росія могла це ігнорувати?». Судячи з усього, уявлення декана Третьякова про світ і місце Росії в ньому зупинилося на періоді середини XIX століття, коли Росію називали «жандармом Європи» за «звитяжну» працю з придушення революцій 1848-1949 років.
Крім містичної сутності «кінця України» в студіях російського телевізора постійно присутній набагато давніший і «заслуженіший» дух під назвою «кінець Європи». Є ще містична сутність «розвал і загибель США», але її цього разу до студії не запрошували. А ось «кінець Європи» був необхідний, оскільки без нього «кінець України» виглядав якось самотньо і непереконливо.
Знищення Європи було доручено «політологу» Міхєєву, який взявся за справу з властивим йому ентузіазмом і вирішив насамперед поховати ненависну частина світу морально. «Що таке європейці?» — постава запитання «політолог» Міхєєв. І відразу ж дав вичерпну відповідь: «Це ті ще свині!». Звертаючись вже безпосередньо до представників України, «політолог» Міхєєв запитав: «Чому європейцям треба заздрити? Ви теж європейці? Насправді це дуже сумнівне звання!».
Є принципова різниця між комуністичною радянською пропагандою, яка багато десятиліть торочила про «загниваючий і вмираючий Захід» і тією інформаційною війною, яку ведуть путінські ЗМІ сьогодні. Тоді ця пропаганда була розрахована на людей, які живуть за залізною завісою, і тому можна було припускати, що їй вірять, якщо не всі, то багато хто. Сьогодні реальна картина світу є доступною усім, тому брехня стала відкритою. Телебрехуни знають, що вони брешуть і знають, що їхній аудиторії відомо про їхню брехню. Поняття совісті й сорому зникли. Друга відмінність — у відсутності альтернативної Заходу моделі майбутнього. Комуністична пропаганда цю модель, нехай і неправдиву, але пропонувала. Російський телевізор не пропонує нічого, крім Путіна. Разом із совістю і соромом зник елементарний здоровий глузд. На жаль, це безсовісний, безсоромний і безглуздий стан російського суспільства і Росії загалом виявився цілком стійким і навіть привабливим для тих, хто є його бенефіціаром. Потрібні нетривіальні ідеї та неординарні зусилля для того, щоб вивести країну з цього стану.
