Європейські санкції проти європейських диктаторів
Неформальна зустріч Володимира Путіна й Олександра Лукашенка в Сочі збіглася з оголошенням керівництвом Євросоюзу, після зустрічі міністрів закордонних справ ЄС, про запровадження нових санкцій проти Росії у зв’язку з отруєнням і засудженням Олексія Навального, а також про початок розробки санкцій проти Білорусі. Думаю, що не випадково два останні диктатори Європи вирішили зустрітися саме в той день, коли мало бути оголошено про санкції ЄС проти Москви й Мінська. Таким немудрованим чином Путін і Лукашенко хотіли продемонструвати Брюсселю, що їм немає діла до Євросоюзу й що їхній власний союз у вигляді Союзної держави цілком самодостатній, і плювати вони хотіли на санкції. Володимир Володимирович і Олександр Григорович розслаблялися без краваток, каталися на лижах, обідали, словом, пили чашу життя по повній, спілкуючись більш як шість годин і демонструючи на публіку дружбу та єдність. Про досягнення будь-яких конкретних домовленостей і укладання нових російсько-білоруських угод не повідомлялося, та й мета зустрічі була суто демонстраційною. Путін підкреслив, що «той рівень взаємодії, стратегічного партнерства, союзництва — він підтверджується. Росія залишається найбільшим торгово-економічним партнером Білорусі — близько 50 відсотків. Ми найбільший інвестор — понад чотири мільярди доларів проінвестовано російськими партнерами в білоруську економіку». Лукашенко ж простодушно наголошував на тому, що «наше навіть зовнішнє — і одяг, і інше — каже про те, що це серйозні переговори у звичайному одязі, говорить про те, що ми просто близькі люди. У нас дуже близькі народи, дуже близькі країни, і ми цілком можемо в будь-якій формі обговорювати наші серйозні проблеми. Вигадувати нічого не треба — ми чимало зробили з вами, і уряди працювали досі. Ми аж 33, по-моєму, напрямки позначили — пам’ятаєте ці «дорожні карти», які ми розробили».
Зараз, коли через жорсткі репресивні заходи влади, але головним чином — через морозну зиму масові протестні акції і в Росії, і в Білорусії тимчасово припинилися, обидва диктатори почуваються цілком упевнено. Щоправда, для Путіна зворотний бік стабілізації ситуації в Білорусі полягає в тому, що тепер Лукашенко точно нікуди йти не збирається, і проєкт щодо приходу до влади в Мінську проросійського президента або прем’єр-міністра та подальшого поглинання Росією Білорусі доведеться на якийсь час відкласти. При цьому російські гроші в білоруську економіку все одно доведеться вкладати, щоб не допустити її краху.
Що ж стосується нових європейських санкцій проти Росії, то, незважаючи на грізну риторику, що передувала засіданню міністрів закордонних справ, вони як і раніше мають здебільшого символічний характер. Думаю, що тут справа не стільки в організованій Москвою кампанії тиску на Брюссель, що включала загрози порвати усі зв’язки з Євросоюзом у разі запровадження санкцій, руйнівних для російської економіки (розрив відносин приніс би більше шкоди Росії, ніж ЄС), скільки в інтересах європейських банків і бізнес-груп, яким необхідні «брудні» російські гроші. Хоча не можна сказати, що європейці зовсім уже не бояться політичних наслідків у разі запровадження радикальних антиросійських санкцій. Так чи інакше, але міністри закордонних справ країн Європейського союзу на зустрічі у Брюсселі домовилися про те, що треба запровадити нові санкції проти російських офіційних осіб, причетних до рішення російських судів відправити до колонії опозиціонера Олексія Навального і до жорстокого придушення акцій протесту за його звільнення. При цьому глава європейської дипломатії Жозеп Боррель підтвердив, що санкції проти російських бізнесменів з «ближнього кола» Путіна, до чого закликав Навальний і керівництво Фонду боротьби з корупцією, не запроваджуватимуть, пославшись на наявність деяких юридичних перешкод для подібних санкцій. Він також підкреслив, що Євросоюз має намір уперше «застосувати новий режим санкцій за порушення прав людини». Конкретний список осіб, які підпадають під нові санкції, має бути складено протягом тижня. За наявною інформацією, до нього можуть потрапити глава Слідчого комітету Олександр Бастрикін, директор Росгвардіі Віктор Золотов, генеральний прокурор Ігор Краснов і директор ФСВП Олександр Калашников. Цей список може бути затверджено, із запровадженням відповідних санкцій, уже в березні.
Що сказати з цього приводу? Згадані високопосадовці, можливо, мають якісь активи у країнах Євросоюзу. Але вони, швидше за все, записані на підставних осіб, і їх пошук, в усякому разі, потребує значного часу й зусиль. Що ж стосується можливих поїздок Бастрикіна, Золотова та інших до держав Євросоюзу, то, як показує досвід, стосовно тих російських чиновників, які вже опинилися в європейських санкційних списках, санкції припинялися у разі, якщо чиновники приїжджали до ЄС у складі офіційних делегацій. Головне ж, якщо якісь активи Бастрикіна, Золотова та компанії все ж будуть знайдені й заморожені (або навіть конфісковані), це ніяк не вплине на політику Володимира Путіна, так само як і на російську економіку, оскільки розмір цих активів, порівняно з активами Роттенберга, Вексельберга або Дерипаски, просто мізерний. Постраждалі ж отримають щедрі компенсації з російського бюджету. Щоправда, значну частину своїх активів наближені до Путіна бізнесмени зберігають не в країнах Євросоюзу, а в Англії. І не виключено, що Борис Джонсон найближчим часом запровадить проти Росії серйозніші санкції, ніж Євросоюз.
Лідери протестів у Росії та Білорусі анонсували їх відновлення наприкінці березня, коли, ймовірно, повинні минути морози. Тут треба мати на увазі деяку різницю між протестами у двох країнах. У Білорусі немає якогось одного яскраво вираженого лідера протестного руху. Таким не є ні один із колишніх суперників Лукашенка на президентських виборах, які перебувають в ув’язненні, так само як і дружина одного з них Світлана Ціхановська, яка лише формально очолює білоруський протест, і то більше в ролі його представника за межами Білорусі. У Росії ж протест персоніфікується навколо фігури Олексія Навального, і першою вимогою протестувальників, так само як і західної дипломатії, є його негайне звільнення. Тому у Путіна залишається велика спокуса розв’язати проблему Навального найрадикальнішим чином — за допомогою фізичного усунення російського опозиціонера.
