Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

За прикладом Джона Кеннеді

17 лютого, 2022 - 21:28

Ситуація довкола України розвивається драматично. Москва всіма силами намагається довести, що почала деескалацію у вигляді відведення військ від наших кордонів. З іншого боку, є ознаки зовсім протилежних дій. В принципі, це метод Путіна, так його вчили, і так він вважає за краще діяти. Він розпочав новий раунд Нової Великої гри (NGG). І чим вона скінчиться, зараз сказати дуже складно.

Збуджена Кремлем міжнародна обстановка багатьом нагадує Карибську кризу восени 1962 року, коли світ опинився на межі ядерного конфлікту. Однак йому передувала так звана друга Берлінская криза 1958-1962 рр. У його ході американські та радянські танки розділяли буквально метри.

Вражає, як нинішнє російське керівництво повторює варіанти криз, створених керівництвом радянським. Причому в основі їх лежить те саме уявлення про полохливий Захід і його поступливість московському військовому шантажу.

На президентських виборах у листопаді 1960 року переміг сенатор Джон Кеннеді. Розповідають, що служителі не хотіли пускати його до зали засідання Сенату, бо виглядав він дуже молодо.

Після досвідченого президента Дуайта Ейзенхауера, який пройшов другу світову війну та два президентські терміни, новий американський лідер здавався слабким, недосвідченим та малокомпетентним. Гітлер не міг зрозуміти, як американці обрали президентом Франкліна Рузвельта з паралізованими ногами і тричі його переобирали. Так і радянський лідер Микита Хрущов вважав, що він на особистій зустрічі у Відні у травні 1961 року легко переграє нового американського лідера. Зауваження Кеннеді, що рішення з найважливіших питань міжнародного життя він має узгоджувати з конгресом, для радянського керівника було нонсенсом. Хрущов зовсім не розумів природу демократичного суспільства та прийняв фразу свого співрозмовника за підтвердження його слабкості. Незабаром російський прем'єр зумів переконатися у помилковості такого уявлення.
На цей раз каменем спотикання було обрано Західний Берлін. Початком кризи вважається ультиматум Хрущова від 27 листопада 1958 року («Берлінський ультиматум»). У ньому СРСР вимагав перетворення Західного Берліна на демілітаризований вільний город. Дуже нагадує московські ультиматуми осені минулого і зими поточного року.

Західні країни відповіли відмовою.

Президент Кеннеді 25 липня 1961 року у своєму виступі перерахував низку заходів щодо підвищення боєздатності американських збройних сил, а 28 липня виступив із заявою, яка підтверджувала рішучість США захищати Західний Берлін. Конгрес США схвалив виділення додаткових коштів для закупівлі озброєнь і призов 250 тисяч резервістів.

Ситуація розпалювалася з кожним днем і особливо після поділу Берліна знаменитою стіною у серпні 1961 року. Цікаво, що події Карибської кризи та другої Берлінської частково співпадали в часі, хоча до жовтня навіть найбільш твердолобі в Москві зрозуміли, що США та їхні союзники не збираються відступати та піддаватися на радянський шантаж. Кремль без особливого шуму відступив і задовольнився status quo, який виник у зв'язку з будівництвом стіни.

На Заході реального поділу Німеччини не прийняли. Будь-які радянські чи маріонеток з НДР намагання зустрічали жорстку відсіч. Проте іноді з'являлися якісь ознаки бажання радянських керівників знайти деякий компроміс з німецького та берлінського питань. Це серйозно напружувало уряд ФРН на чолі з канцлером Аденауером, який вважав, що в жодному разі не можна піддаватися на радянські хитрощі.
Потрібен був символічний жест, щоб продемонструвати єдність Заходу щодо Німеччини та Берліна.

Під час свого візиту до Європи президент Кеннеді на сходах Шенеберзької ратуші поблизу берлінського муру виголосив свою знамениту промову.
У ній він висловив свою підтримку берлінцям двічі, сказавши фразу: Ich bin ein Berliner – Я – берлінець (дослівно Я – один із берлінців). З того часу цей вислів увійшов у політичний лексикон.

Висловлювання Кеннеді викликало буквально приплив сказу у Москві. Скільки безсилої злості та отрути вилила на американського президента тодішня радянська преса, виміряти не будемо. Зазначимо, що багато.

З виступу Кеннеді випливало, що у німецькому питанні та зокрема у берлінському на жодні компроміси Захід не піде. Та якщо радянське керівництво вибере війну, то буде війна з усіма наслідками.

Ефект виявився настільки сильним, що надалі жодних спроб знову загострити німецьке питання Москва не робила. Навпаки навіть за дуже сильного опору керівництва НДР СРСР погодився знизити градус протистояння, хоча до знесення муру та об'єднання Німеччини були ще десятиліття.
Чим же сьогодні важливий цей історичний епізод стосовно ситуації навколо України.

По-перше, з Москвою не можна йти на компроміси з важливих питань. На шантаж не піддаватися та відповідати відповідно. У дні Другої Берлінської кризи американський контингент у західній частині міста було збільшено до 40 тис. осіб, що серйозно охолоджувало найгарячіші голови в Москві та Східному Берліні.

Потік зброї, яку наші союзники спрямовують в Україну, виявився досить сильним стримуючим фактором. Приблизно як протистояння американських та радянських танків біля пропускного пункту Checkpoint Charlie до американського сектору на вулиці Фрідріхштрассе 26-27 жовтня 1961 року. У радянських нерви не витримали, і вони 28 жовтня відійшли. Після них відійшли і американці.

По-друге, на наступному етапі конфронтації навколо України дуже важливою є символічна складова. У 2008 році кандидат на пост президента США Джон Маккейн сказав у Тбілісі після Кавказької війни: Today, we are all Georgians — Сьогодні ми всі — грузини. У Москві це сприйняли дуже серйозно.

Було б дуже добре, якби 46-й американський президент наслідував приклад 35-го і приїхав до Києва зі словами: We are all Ukrainians.

Іноді слова не менш важливі, ніж постачання Javelin та Stinger.

Юрій РАЙХЕЛЬ

Новини партнерів