Людство повинно позбутися війни, інакше війна позбудеться людства.
Джон Кеннеді, 35-ий президент США

27 березня. Не про вірус

27 березня, 2020 - 14:38

Гарну історію вчора приніс мені повний тривоги Фейсбук.

3,5-річна дочка моєї давньої приятельки склала альтернативну версію казки про Колобка. В ній Колобок зістрибнув з підвіконня, куди баба поклала його холонути, покотився до лісу, сів на галявині й почав читати казку про Колобка.

“О, так це ж правдива рекурсія!” – захоплено вигукнув я. Колобок зістрибнув з підвіконня, куди баба поклала його холонути, покотився до лісу, сів на галявині й почав читати казку про Колобка, який зістрибнув з підвіконня, куди баба поклала його холонути, покотився до лісу, сів на галявині й почав читати казку про Колобка, який зістрибнув з підвіконня, куди баба поклала його холонути, покотився до лісу, сів на галявині й почав читати казку про Колобка й так далі.

Таким чином ми отримуємо смислову спіраль, нескінченний наратив,  де хрестоматійний розвиток подій повністю заблокований волею оповідача, який водночас є і протагоністом, який у свою чергу розчиняється в тексті, через що виникають паралелі зі “Смертю автора” Ролана Барта. Також окреслюються нові етичні параметри - мистецтво рятує від насильницької загибелі; Шагразада жива, доки триває її оповідь.

А втім, винахідливе дівча насамкінець ввело ще один чинник: “Прочитав і покотився назад додому”. Тобто спіраль таки має завершення. Що ж відбувається, якщо враховувати ще й цей фактор?

Колобок прочитує казку про самого себе, а значить, дізнається наперед про всі події, які з ним мають відбутися. В тому числі про те, що він Колобок, що спекли його для того, щоб з’їсти – і таким чином він уникає смерті.

З другого боку, сам акт читання постає магічною дією. Колобок – а це юний, “свіжоспечений” герой – покидає дім, де він з’явився на світ і усамітнюється в лісі, щоб виконати особливі дії. Це дуже нагадує схему ініціації, описану Володимиром Проппом: молодші члени племені по досягненні певного віку починають жити окремо, ізгоями, й проходять різного роду екзотичні чи навіть небезпечні ритуали, після яких їх нарешті приймають до стану дорослих. Тобто по суті перед нами обряд ініціації, після якого Колобок стає рівним діду й бабі і вже не може бути знищеним ними, як і хитромудрою лисицею, навіть якщо остання трапиться йому на шляху додому.

Унікальність ситуації ще й у тому, що в первісних культурах провідниками в світ дорослих виступали тотемні тварини. Тут же є лише текст – найбільш абстрактний об’єкт з усіх можливих, і він виявляється сильнішим за ту-таки тварину. Логічно спитати: а де, власне, Колобок узяв казку? Знайшов у лісі книгу, чи, з огляду на магічний контекст – Книгу, архетип усіх книг, яка чекала саме на нього? Чи радше казка вже існувала в його свідомості, але почала звучати (“читатися”), коли герой потрапив у ліс? Тоді, виходить, і ліс непростий: не ліс, а радше інверсія Лісу без імен з “Аліси в Задзеркаллі” Льюїса Керрола – тобто наш Ліс є Лісом-з-іменами, де ти знаходиш відповіді на всі свої запитання, в тому числі й найважливіші: “хто я такий?” і “як бути далі?”

Яка розумна дитина. Точно буде культурологинею.

Як мінімум.

Дмитро Десятерик, Київ, планета Земля, карантин, “День”

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ