Якщо наші королі задумали змінювати конституційні основи, то ми міняємо королів, а не Конституцію
Вінстон Черчілль, письменник, прем'єр-міністр Великобританії

Чорна діра

2 червня, 2020 - 13:52

Є  люди, чий патологічний характер не піддається психічній корекції.  У них немає емпатії , нема жодного відчуття душі ближнього, його можливого дискомфорту, а то і страждань. Такі нарциси, психопати, соціопати( між цими словами також є певна відмінність) можуть насичуватися лише негативом. Найчастіше вони відчувають патологічне душевне насичення від страждань найближчих людей.

Всі ми можемо пригадати частіше жінок, (але і чоловіків теж, проте тут дещо інша картина душевної  деградації, часто непомітна для інших), які живуть  разом із нарцисом-чоловіком. Звісно, патологічні нарциси чи психопати переважно схильні ще до психічного садизму. А іноді і до фізичних знущань над своїми партнерками. Також вони страждають зловісними ревнощами,  туманно відчуваючи власну психічну неповноцінність.

Часто жінки, які живуть із такими людьми, терплять знущання, побої, психічне приниження, бо їм… шкода свого мучителя. Такий собі стокгольмський синдром, певний симбіоз ката і жертви утримує ці пари у химерному нездоровому альянсі подружнього чи партнерського життя.  Жінкам часто шкода своїх чоловіків такого штибу. Вони виправдовують їх, мовляв, ті були недолюблені у дитинстві, їм зламали їхні батьки найкращі поривання, тому вони невинні. Жертви часто вважають, що свого мучителя можна розчулити любов′ю, зігріти безперервним теплом його душевний холод, заповнити ласкою його психічні порожнини.

Але це величезна помилка! Я не фахівець-психотерапевт, хоч завжди маю стійкий інтерес до трагічної теми викривлених людських стосунків, яку обговорюють, як правило, у кожному конкретному випадку після важких наслідків.   Фахівці вважають, що крайній нарцисизм і психопатія не піддається психічній корекції. Кажуть у народі , що «чим горщик накипів, тим смердітиме».

Іншими словами, чорну діру їхніх душ не може вилікувати жодна любов, будь-яка жертовна відданість, навіть найпристрасніша ласка і тепло. Зламаність людських душ –це одна із найбільших загадок .Цю зламаність може бути не видно. До прикладу, якщо ви пам′ятаєте роман Ольги Кобилянської «Земля», там є Сава, що вбив свого брата Михайла за шмат землі.

Вчинок Сави я би пояснював далеко не лише соціальними мотивами. Він був красивим, лише –влучна психологічна деталь!- його видавали холодні очі. Ці очі були позбавлені емпатії, розуміння переживань інших людей. Сава має інтимний зв'язок із своєю двоюрідною сестрою Рахірою. Кровозмішання між братом і сестрою ще з найдавніших часів було одних із найперших табу. Але братовбивця переступає через будь-які табу, коли хоче досягнути бажаної мети. Його може зупиняти лише страх покарання.

Уявіть, що ми співчуваємо, до прикладу, одному із найвідоміших маніяків –Чикатилу, бо у нього було безрадісне  дитинство.  Але він готовий  нищити будь-кого, регочучи і  слухаючи  співчуття порожнім серцем і чорною дірою душі.  Такі люди як Чикатило чи герой роману Кобилянської (роман, до речі, виявився бомбою в українській літературі, бо розгромив ранній народницький міф про сільську ідилію) можуть бути лише ізольовані від суспільства. Коли вони тримаються поміж хисткими межами соціальних норм, то, як правило, ми н е відчуваємо чорних дір їхніх душ.

Так, такі люди, по-своєму невинні –знову мусимо згадувати про їхнє дитинство( а там і про дитинство їхніх батьків-і виходить замкнене коло). Але їхній психічний вірус,  викінчений і незворотній кретинізм стосовно  інших психічно обдаровані люди  інстинктивно відчувають. Відчувають і сторониться. 

До речі, навіть квітка нарцис є отруйною. ЇЇ цибулина і стебла містять алкалоїд нарцисин. Від квітки йде міцний дурманно-солодкий аромат. Людина-нарцис подібна до цієї квітки. Навіть у широкому розумінні вона асоціюється із крахом наших обдурених почуттів, певним енергетичним упиризмом та крайнім егоцентризмом.

Є люди-протилежності патологічним особистостям, в яких від надміру емпатії утворююється кривава  душевна рана. Серед них багато монахів, людей із мало реалізованим мистецьким талантом і важкою долею. Це вони вирятовують постраждалих, незрідка не зважають  свою безпеку. Витоки їхнього альтруїзму-інша тема.

І тепер про іншу порожнину. Будемо, працюючи,  сподіватися , що  при зростанні громадянської свідомості нас  не поглине також цілком ймовірна чорна діра суспільного звиродніння та деградації, зрештою можливий розлад і розпад України.  

Як писав Василь Стус, «Бо – горстка нас. Малесенька щопта». Будемо, працюючи, сподіватися на  розростання   горстки (відносно всього українського населення)  людей до мільйонів усвідомлених державотворців.  

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ