Мовчання іноді говорить більше, ніж слово
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч

COVID-19: хто відповідає за його поширення?

30 липня, 2020 - 18:49

Нові антирекорди виявлених у країні випадків захворювання на COVID-19… Нові «ковідні» антирекорди у Києві… Нові держави, які закривають вільний в’їзд до себе громадян України… Й інше з того ж ряду – все те, що можна описати сумним напівжартом мого колеги, – «покращення погіршення».

Думаю, не тільки мені набридло писати про причини того, що відбувається. А причини ці діють не лише у сфері боротьби з COVID-19: неавторитетність і недостатня компетентність влади та тотальна безвідповідальність населення країни. Не народу, ні, бо за визначенням народ, він же демос, складається з відповідальних людей. Але, на жаль, в Україні таких десь чверть, максимум, третина від загальної кількості персонажів із відповідними паспортами. Всі інші – то типовий охлос, від якого надто у багатьох ситуаціях залежить доля держави і всіх її громадян (які в більшості громадянами у повному розумінні цього слова не були, не є і сумнівно, що колись будуть).

І справді: коли заходиш у будь-який супермаркет, то навіть без точного підрахунку бачиш, що більшість покупців дуже формально, якщо не сказати більше, вдягає маски – аби відчепилися. Лише на роті, на підборідді чи взагалі на шиї… Ну, а рукавички, які у «Сільпо» чи «NOVUS» вивішені, як належить, на вході, вдягають узагалі одиниці… А разом із тим завжди бачиш юнок і юнаків, які правильно носять не простенькі маски, а респіратори з фільтрами. Вони дбають про себе та про інших; а от більшість отих «інших» ставиться безвідповідально до всіх, у тому числі й до себе. При цьому нікому змусити їх дотримуватися вимог карантину (а він є, хоча й пом’якшений); при мені тільки один охоронник супермаркету АТБ витурив якогось явно заїжджого (звідкіля?) персонажа, який узагалі не знав (чи вдавав, що не знає) про маски, а потім відмовився її купити на касі. Що ж, воно й не дивно: якщо в одному супермаркеті змусять покупців жорстко дотримуватися маскового режиму (та ще й з рукавичками, хоч вони й безплатні), то наступного разу частина охлосу піде до конкурентів, де режим не надто суворий, показний…

А з моїм колегою на тлі повідомлень у всіх мас-медіа про нові антирекорди з COVID-19 взагалі сталося казна-що: у маршрутці, де він їхав, у масках були тільки двоє: водій і він сам. І знову зрозуміло, чого водій не заборонив вхід до бусика порушникам правил: вони поїдуть на іншій маршрутці, де до них не ставитимуться так вибагливо. А чого ви чекали, якщо найвищі керівники держави та нардепи з монобільшості постійно дозволяють собі порушувати масковий режим і соціальну дистанцію, і це бачить уся країна? Ба більше: на одному фото я побачив навіть міністра охорони здоров’я на прес-конференції без маски. Дивлячись на це все та не відчуваючи пресингу з боку силових структур, і населення поводить себе відповідним чином, не розуміючи, що в разі, якщо урядовець чи депутат захворіє на COVID-19, його притьмом кинуться лікувати, використовуючи всі досягнення медицини і не шкодуючи коштів, а от на всіх посполитих, як би не старалися лікарі, ресурсів не вистачить. У тому числі й людського ресурсу кваліфікованого медперсоналу.

Логіку ж тих, хто нехтує правилами карантину, як на мене, яскраво засвідчує ситуація, що склалася навколо замку-музею «Радомисль» (місто Радомишль Житомирської області), який його власниця Ольга Богомолець начебто вирішила продати – немає відвідувачів, а серед місцевих жителів про замок пішла погана слава (що врешті-решт може мати кепські практичні наслідки). Чому? А тому, що ще в березні ЗМІ повідомляли про хвору на COVID-19 70-річну жінку з Радомишля, у якої перші симптоми захворювання недуги з’явилися після відвідин замку-музею. Але ж що вона там зробила? Вона у музеї української домашньої ікони перецілувала всі ікони… Наслідок – закономірний. Але в очах більшості місцевого населення винна не та жінка, а замок-музей. Колективне божевілля? Ні, логіка масової безвідповідальності. Як і в усіх інших випадках, коли винними вважаються хто завгодно, проте не «свої», не «ми», не «прості люди»…

У підсумку Київ має шанс із 1 серпня опинитися якщо не у «червоній», то у «помаранчевій» зоні епідемічної небезпеки поширення COVID-19. І хто тут буде винен? Ось тільки я особисто бачу іншу, не меншу, а ще більшу небезпеку – місцеві владні структури, прагнучи послаблення карантину, можуть спробувати фальсифікувати дані про кількість заражених або просто не надто напружуватися, щоб їх виявляти. Тим більше, на носі – місцеві вибори, треба переобратися, у місцинах «жовтого» та «зеленого» рівнів для можновладців відкриється купа можливостей набрати додаткові бали, а там – хоч трава не рости… Натомість у «червоній» зоні будуть запроваджені ті режими, які діяли у березні: обмежено рух транспорту у містах і міжміські перевезення, встановлені пости на кордонах зон. У Києві ж досить непогано й об’єктивно відстежується поширення COVID-19, але – от парадокс! – саме тому столична влада, а не безвідповідальне населення, може виявитися «винною» у відновленні жорсткого епідеміологічного режиму. Ну, а там, де населення і влада демонструють єдність у нехтуванні інтересами країни, там до часу все може виявитися ОК. До часу – і з тяжкими наслідками по тому…

Новини партнерів