Цирк нам не по кишені
Уже післязавтра усі ми підемо до виборчих урн, щоб вибрати очільника держави на наступні 5 років. На жаль, для багатьох українських виборців ця кампанія перетворилася на розвагу, на онлайн-шоу, в якому можна ставити лайки, що позначають емоції. Серед них і злість, і втома, і бажання розважитися, підколоти, приколотися. Але вибори – це не емоції. Особливо в країні, що веде війну за право існування.
Вибори – це аналіз, холодний розрахунок, прогноз. До них варто ставитися серйозно, обмірковувати і зважувати, а не лише безтурботно відпускати жарти. До виборів варто ставитися, як до депозиту: у вас є певна сума збережених цінностей (ваш голос), якому банку ви їх довірите? Тому, в якого прикольна й кольорова реклама? Тому, що пропонує такі високі відсотки, які жоден банк у світі не здатен виплатити? Чи тому, в якому після підписання угоди дають надувну кульку і жуйку в подарунок?
Впевнений, що людина власні заощадження понесе тільки в той банк, який не «прогорить» наступного ж дня, а власники не змиються за кордон. Краще мати менший відсоток, зате точно його отримати і бути впевненим, що гроші в надійному місці. Банк має бути банком, а не шапіто, «МММ» на колесах чи пересувною будкою – бо в таку «установу» ніхто навіть не зайде.
Але ж – можуть заперечити мені – у багатьох країнах обрали президентів просто задля розваги, аби похизуватися своєю «антисистемною» позицією, так би мовити, «по приколу». Дональд Трамп, брекзит, популістичні партії на заході Європи – так, вони отримали свої голоси, але гляньте, що тепер коїться в цих країнах. Трамп не може навіть стіну збудувати на кордоні, брекзит нагадує танець, в якому робиться крок уперед, а потім два назад, популісти попіарилися, але одразу після виборів виявилося, що вони нічого реального не здатні зробити.
Та найважливіше – в усіх цих державах є «подушка безпеки», сильні інституції, які працюють без огляду на прізвища, глибокі традиції демократії і міцне громадянське суспільство. Зрештою, на них не напала мавпа з гранатою, їхні території не окуповані, а моряки не перебувають у полоні без лікування й захисту…
Україна такої «подушки безпеки» не має. Всі ті колосальні зміни й реформи, що втілені в життя після Революції Гідності, на жаль, все ще не незворотні. Наші вибори є не «приколом», а елементом гібридної війни, спрямованим на внутрішню окупацію. Якщо Путін не зміг дійти до Києва на танках, він тепер пробує пролізти в Україну через виборчі урни. І не лише через давно знану «п’яту колону» чи своїх кумів: цього разу він просуває хаос замість порядку, «прикол» замість твердої позиції на переговорах, зневажливе ставлення до самої ідеї демократії й вибору замість послідовної й обдуманої позиції.
Якщо українці не зможуть оцінити всіх ризиків цієї ситуації, не впізнають «троянського коня» колабораціонізму, на дільницях думатимуть не про полонених моряків у московських тюрмах, а згадуватимуть примітивні й масні жарти, то все може закінчитися фатально.
Поки інші – сильніші й заможніші, безпечніші й інституційно розбудованіші – держави можуть собі дозволити право на помилку й шоу замість мудрої політики, в Україні такі експерименти смертельно небезпечні.
Хай кожен замислиться перед тим, як поставить позначку в бюлетені.
Чи готові ми платити ціною існування власної країни за чужі жарти й приколи?
Чи можемо ми собі дозволити послабити Україну в час війни?
Чи розумно платити за циркове шоу, коли гроші потрібні для армії й захисту?
