Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш ріку текти назад, так само і з народом, його не змусиш зректися ідеалів
Павло Скоропадський,Гетьман Української Держави, український державний, політичний і громадський діяч

Дарунки від Путіна

«28.12.2018—10.01.2019»
10 січня, 2019 - 16:36
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Окрім найвідоміших міжнародних форумів у Давосі та Мюнхені, у світі є й інші різною мірою авторитетні майданчики для зустрічей експертів у галузі міжнародної політики та економіки. В Україні, приміром, — це «Ялтинська європейська стратегія». А з 2016 року до них увійшла і конференція Raisina Dialogue, що дістала свою назву на честь пагорба у центрі індійської столиці Нью-Делі, на якому розташовані резиденція уряду і президентський палац. Не дивно, адже вчора ще регіональний лідер, сьогодні Індія нестримно перетворюється на світову державу, чому сприяє не лише володіння ядерною зброєю і 1,37 мільярда населення, а й швидке зростання економіки цієї країни.

Форум, що народився як приватна ініціатива однієї з найбагатших сімей світу — спадкоємців індійського магната Дхірубхая Амбані, статки якого перед його смертю 2007 року оцінювалися в 60 мільярдів доларів, що робило його другою найбагатшою людиною на планеті, — дуже швидко узяв під своє крило уряд право-націоналістичної Індійської національної партії, який використовує його як ефективний інструмент зовнішньої політики країни. Певною мірою це пояснює тісні зв’язки організаторів Raisina Dialogue з найодіознішими російськими колами. До його засновників, приміром, входить відомий Сергій Кургінян.

Тому Росія вважає для себе цей міжнародний експертний майданчик одним із найбільш дружніх. Якщо країни Заходу зазвичай представлені у Нью-Делі послами і відставними політиками, російську делегацію на торішньому форумі очолював чинний заступник міністра закордонних справ. Цьогоріч російська делегація особливо численна. У рамках Raisina Dialogue на початку цього тижня свою виїзну сесію провів Міжнародний дискусійний клуб «Валдай» — кремлівський експертно-аналітичний центр, випробувальний полігон для зовнішньополітичних ініціатив Кремля, в засіданнях якого регулярно беруть участь дві перші особи Росії (нагадаю, саме на засіданні «Валдайського клубу» в Сочі у жовтні 2014 Путін виголосив свою «Валдайську промову», яка разом із «Мюнхенською» 2007 року стала програмною для виправдання експансіоністського зовнішньополітичного курсу Росії).

Індійські гастролі «Валдайського клубу» готувалися як презентація російського погляду на світоустрій, за словами його голови Андрія Бистрицького, розрахована передесім на глядачів Євразійського і Латиноамериканського регіонів. Попри заявлену тематику про російсько-індійську співпрацю у рамках БРІКС і Шанхайській організації співпраці (ШОС), особливо пильна увага в російських доповідях приділялася зростанню напруження в міжнародних відносинах і перспективам нової холодної війни. Втім, на відміну від російської преси і телебачення, у Нью-Делі російські експерти примирливо стверджували, що глобальне протистояння Росії і США не повториться.

З одного боку, за їхніми словами, «система, що склалася після розпаду Радянського Союзу, коли провідну роль на світовій арені відігравали країни Заходу, припинила своє існування, західний світогляд поступово перестає домінувати, а нові гравці приносять свое уявлення, що таке «добре», а що таке «погано»». З другого, — «Бразилія, Іран, Індія, Китай, Росія, США і європейські країни — всі по-різному бачать, як має бути влаштований світ», і нові гравці «не поспішають визначатися, з ким вони — зі США чи з Росією».

Сенс цього російського послання стає зрозумілим у світлі загальних виборів, що мають відбутися цього року в Індії, на яких російський союзник — Індійська національна партія, — найімовірніше, зазнає поразки. Звертаючись до майбутнього керівництва Індії з Індійського національного конгресу, росіяни прозоро натякнули, що, визнаючи роль Індії не лише як регіонального лідера, а  й фактично як рівного собі глобального міжнародного гравця, після зміни політичного керівництва розраховують, проте, на її нейтралітет. Принаймні в очах «нових гравців» така стратегія виставляє їх у вигіднішому світлі, ніж жорстка риторика американського президента Дональда Трампа.

Навряд чи це було запланованою, але своєрідною заочною відповіддю на доповіді, виголошені російськими експертами на панелі «Валдайського клубу», став виступ на Raisina Dialogue його завсідника екс-голови ЦРУ (ще за Обами) генерала Девіда Петреуса — єдиний з усього форуму, який знайшов відгук у нашій пресі. Не вдаючись до геополітичних побудов, що їх полюбляють російські експерти, у своїй доповіді відставний американський генерал із цифрами і фактами в руках розповів, як нинішня російська зовнішня політика вдихнула нове життя у блок НАТО, назвавши Путіна «найбільшим дарунком для НАТО з часів закінчення холодної війни». При цьому він відверто заявив, що США готові дати відсіч будь-яким спробам змінити наявний геополітичний порядок.

«Ті, що говорять про Холодну війну і намагаються якось відтворити цю схему, роблять це лише тому, що людині властиво шукати зрозумілі для себе пояснення. Це не працює абсолютно», — заявив директор Фонду розвитку і підтримки клубу «Валдай» з наукової роботи Федір Лук’янов, намагаючись підвести риску під виступами своїх колег. Поза сумнівом, інерція, схильність до стереотипів властива мисленню журналістів і навіть визнаних експертів. Проте не менш важливо, що стереотипами холодної війни сьогодні мислить ще одна людина — президент Росії Володимир Путін. Усвідомлюючи те, що світ до непізнаваності змінився, він, однак, у своїй зовнішній політиці керується втовкмаченим йому ще у школі КДБ інструментарієм холодної війни, що скінчилася 30 років тому.

Російські експерти багато в чому мають рацію, що сьогоднішній світ багатополярний і більшість «нових гравців» не поспішають приєднуватися до США чи Росії. Російським коштам вдалося досягти чималих успіхів, приміром, поглиблюючи розлом, що останніми роками розділив учорашніх союзників — США та його європейських партнерів по НАТО, підтримуючи євроскептиків усередині самого Євросоюзу. Проте рефлекси минулої війни раз по раз підводять Росію. Шпигунські скандали в Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Греції. Замовлені вбивства — державний тероризм у Великобританії. Втручання у вибори і підтримка протестного руху та сепаратизму, спроба організації військового перевороту в Чорногорії. Всього лише за кілька днів розвідникам Путіна вдалося розвернути на 180 градусів зовнішню політику Австрії, з політичним керівництвом якої російський президент, здавалося, встановив найщиріші дружні взаємини.

Від Путіна не відстають і його союзники. Приміром, ще вчора Євросоюз публічно засуджував запровадження американських санкцій проти Ірану і був готовий йти через них на відкритий конфлікт із Вашингтоном. А сьогодні Брюссель готується запровадити свої санкції проти Тегерана через те, що, за прикладом російської солберійської парочки, його спецслужби готували політичні вбивства в Данії. Ну, а у відповідь — і в цьому чинячи, як Росія, — іранське зовнішньополітичне відомство не знайшло нічого кращого, ніж звинуватити Євросоюз у підтримці тероризму. Хоч би скільки путінські експерти з «Валдайського клубу» демонстрували свої інтелект і дипломатичну куртуазність, путінські шпигуни, що немов вийшли з перших фільмів про Бонда, незмінно знайдуть спосіб, як змусити ще одну країну, яка вагається, визначитися, і обрати бік у сьогоднішньому протистоянні Росії і США.

Утім, хоч би скільки нових ворогів створив собі Путін, нинішнє протистояння Росії і США справді не загрожує досягти масштабів другої половини ХХ століття. Не так через більшу кількість глобальних гравців на планеті, як через неспівмірність їхнього економічного і військового потенціалів. У Вашингтоні чудово усвідомлюють, що дванадцята економіка у світі не може нескінченно довго підтримувати другу у світі армію. Перед цим очевидним фактом не встояв навіть СРСР, що мав набагато більші ресурси і закрився від реального світу у сталевому міхурі тоталітарної ідеології.

Власне, про цей «дарунок Путіна» і вів мову Девід Петреус. — Допоки Росія в ініційованому нею черговий витку тепер уже «Прохолодної війни» на шкоду економічному зростанню витрачає ресурси на протистояння зі США і воєнні авантюри, ті, використовуючи це як привід, мобілізують союзників, що відбилися від рук, і вкладають кошти в черговий технологічний стрибок в галузі озброєнь; на словах відмовившись від ролі світового поліціянта, на ділі зміцнюють свою роль глобального лідера. Ну, а Індія і Китай, що ж, міжнародні зустрічі на кшталт індійського вояжу «Валдайського клубу» для них ще одна можливість повчитися на російських помилках — дарунок від Путіна чудовий урок.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments