Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Дірка від бублика, або Закон збереження дурниці

«16–22.09.2021»
16 вересня, 2021 - 18:57

Є такий Закон Ньютона-Плахоніна. Не подумайте тільки, що Плахонін незаслужено примазався. Якщо із законів Ньютона вивели закони збереження енергії і імпульсу, заслугою автора цих рядків є виведення т.з. закону збереження дурниці. Щоб простіше, «якщо з доброго дива відбувається правильна, розумна, корисна річ, десь на планеті рівно стільки ж здорового глузду зникає». Одразу заспокою читачів, і в моєму випадку обійшлося без удару яблуком по голові. — Допоміг інтернет. Ще 2018 року помітив — з різницею буквально в декілька тижнів у Саудівській Аравії жінкам дозволили водити автомобіль, а в Туркменії, навпаки, запровадили поки ще неофіційну заборону, ну, тобто якщо десь зупинять машину з жінкою за кермом, просто без закону права у неї відбирають. Ну, а вже потім десятки інших подібних здавалося б збігів переконали — то ж ні, це закономірність. І ось уже три роки докази буквально щодня продовжують з’являтися.

Ось, наприклад, буквально напередодні прочитав у новинах, що президент Росії Володимир Путін повернувся до свого бункера на карантин, тому що в його оточенні виявили когось з коронавірусом. Для будь-якої людини, що пише, російський президент — у першу чергу це безцінне невичерпне джерело інфоприводів. І хоча на карантині навесні Путін, як космонавт на МКС, підтримував з бункера відеозв’язок з великою землею, зізнатися, я засумував, що, так може статися, не скоро почую нові путінські дурниці на тему братніх народів або як добре було в СРСР. Це було ввечері у вівторок, а вже в середу заходжу я у Фейсбук... Ну, ви зрозуміли, заходжу, і тут же бачу черговий доказ вірності Закону збереження дурниці імені Ньютона-Плахоніна. Велика подяка голові Департаменту освіти та науки Київської міської адміністрації Олені Фіданян.

Жанру постів з ностальгією за СРСР (або «совком») стільки ж, скільки соціальним мережам. Навіть меми на цю тему є, якщо не помиляюся, «зате в СРСР був найсмачніший пломбір» з них найвідоміший. Тож у короткому тексті, який в одну мить прославив до того нікому не відому середньої руки чиновницю начебто немає нічого особливого. Ну, позітхала вона, що у СРСР не було «ковіду» (насправді, у брежнєвському СРСР, предметі мрій всіх «совків», було все — від чуми, сибірської виразки та холери, до грипу, а пандемія штаму H3N2 1977—1978 років, що забрала від третини до двох мільйонів осіб, на честь джерела свого походження отримала на Заході назву «російського грипу», просто ЗМІ у СРСР про них не говорили, і радянські громадяни помирали невідомо від чого), про трамваї по 3 і бублии по 5 копійок (при перерахунку на нинішні зарплати сьогодні вони обходяться в тому ж порядку суми, але Олена Фіданян за освітою вчитель молодших класів, тому, напевно, їй важко даються математичні обчислення), що воду пили з-під крана, а не купували (на моїй пам’яті у спальних районах Києва в першій половині 80-х з кранів текла розбавлена водою хлорка, але справа навіть не в цьому — у радянських людей просто не було вибору, тому що фасована очищена питна вода не вироблялася), що «копійки мали значення» (коли у тебе зарплата 100 рублів, а не 15 тисяч, то копійки мають відчутну вартість) і за іншими такими ж благодурницями, як в інтернеті це щодня роблять тисячі, а то й десятки тисяч інших, хто  залишив мізки у СРСР.

У першу чергу на її пост так гостро і так масово відреагували, бо це не проста домогосподарка чи тітка Клава-прибиральниця — знизали б плечима й пішли далі, а чиновник, який відповідає за освіту (не тільки шкільну) в столиці України. Ну а ще більше, ніж ностальгія за «совком», тут вже мимоволі згадаєш булгаковське «Але дозвольте, як же він служив в очищенні?», просто вражає повна нездатність цілого глави Департаменту столичної мерії думати. Я не про невміння рахувати, не про те, що вона не знає про «російський грип» або не подумала, що кияни за Брежнєва не купували питну воду просто тому, що її не виробляли... Дві речі. По-перше, як член команди київського мера Віталія Кличка вона начебто мала збагнути, що докір щодо якості київської водопровідної води, він адресований не Банковій чи Небесній канцелярії, за це відповідає команда, не останнім по статусу членом якої є вона сама, не кажучи вже про її безпосереднього відомого кожному любителю боксу у світі шефа. Ну і ще, найсмішніше. Свій пост Олена Фіданян проілюструвала фотографією радянського школяра, що п’є зі склянки лимонад на тлі чотирьох неабияк заяложених післявоєнного зразка автоматів. «Ми користувалися багаторазовими склянками, і їх не нищили вандали», — пише Олена. Так ось, на всі чотири автомати на фотографії в руках у школяра єдиний вцілілий стакан.

Словом, нехай у більшості пост глави Департаменту київської мерії й викликав бурю негативних емоцій, я навпаки — хочу подякувати Олені Фіданян за дві речі: за те, що від душі посміявся, і, звичайно, за ще одне підтвердження мого Закону збереження дурощів. І все ж попрошу Олену Фіданян на майбутнє більше не ставити подібних наукових експериментів на собі.

Газета: 
Новини партнерів