Для кого російськомовний канал в Україні
Заступник голови офісу президента України Кирило Тимошенко в інтерв'ю українським ЗМІ висловив ідею про створення в країні державного «всесвітнього російськомовного каналу». Ідея не нова, і мета - «боротися за уми українців» на Донбасі та «уми росіян на території РФ» цілком зрозуміла і в чомусь навіть запізніла.
Цікаво, що інформація з Києва про канал викликала роздратування в Москві, що межує з істерикою. У МЗС Росії ідею українського російськомовного каналу назвали «божевіллям». Там вважають, що Київ створює російськомовний канал, щоб «переконати людей, які намагаються відстояти право говорити по-російськи в Україні, в тому, що вони не мають рації».
Дивно якось бачити таку реакцію московських можновладців. Там же не вважають функціонування телеканалу Russia Today (RT), який віщає на багато країн і багатьма мовами, божевіллям. Навпаки, RT отримує багатомільйонне державне фінансування і його діяльність всіляко заохочується російською владою.
Керівництво каналу не приховує, що є засобом російської пропаганди й інформація в його передачах односпрямована і нічого спільного з прийнятими стандартами преси не має. Так чому Москві RT мати можна, а Україні навіть не багатомовний, а тільки російськомовний канал не можна. Відповідь шукати безглуздо, бо жодної логіки тут немає, а тільки викривлена пропаганда радянського розливу. Тоді передачі московського радіо вважалися важливими і правильними, а західні радіостанції, що віщали російською мовою, тільки каламутними хвилями ефіру.
При всій зовнішній привабливості створення й запуску російськомовного каналу слід оцінити таку ідею у всій повноті.
Для початку технічні проблеми. І перша з них - як донести сигнал до кінцевого споживача. Зрозуміло, що в Росії увійти в кабельні міські мережі буде неможливо. Принаймні в осяжний період.
Звичайно, хтось зможе приймати сигнал на супутникову антену або в інтернеті. Однак, по-перше, таких у російських містах і селах не так вже й багато і, по-друге, російська влада вживатиме всіх заходів технічного порядку, щоб глушити й максимально утруднити прийом такого сигналу на території суміжної держави. Зокрема і в Криму.
Питання досить складне в технічного боку і поки чіткої відповіді на нього немає. Ми вже маємо приклади того, як у так званих ДНР і ЛНР глушать українські канали попри мову віщання. Можна не сумніватися, що так само вчинять і з новим російськомовним каналом.
Друга не менш, а набагато більш важлива проблема - контент. У чому була перевага західного російськомовного віщання на СРСР. Швидкість подачі інформації, її повнота і висока якість коментарів. На так званих каламутних хвилях ефіру можна було знайти високоякісний зміст не тільки політичний, але й науковий, культурний, освітній і, що дуже приваблювало молодь, музичний.
Нині телебачення відчуває сильну конкуренцію з боку соціальних мереж та інших форм інформації в інтернеті. Звідси дуже важливе питання: на яку аудиторію буде розрахований канал. Як уникнути руйнівної пропаганди на кшталт RT і зробити український російськомовний канал цікавим для багатьох соціальних і вікових груп. Нам потрібна не просто пропаганда, а справжня інформація, яка б професійно спростовувала всі ті фейки, які широким потоком ллються з екранів російських телевізорів. Завдання дуже непросте і потребує значних ресурсів - фінансових, організаційних і технічних. Чи готова до цього Українська держава - дуже велике питання, на яке не так легко відповісти. Або ми матимемо справу з черговим розпилом бюджетних коштів.
Третя проблема - філософська. За чиї уми боремося? За уявлення про Україну громадян Росії або, що є набагато більш важливим, уми тих наших співвітчизників, уявлення яких отруюють українські проросійські канали в Києві. Звісно ж, що набагато важливіше боротися за уми тих, хто голосував за «Опозиційний блок» та «Опозиційну платформу - За життя».
У нашій країні відкрито діє російська інформаційна агентура і їй потрібно давати відсіч в ефірі. Доносити насамперед до наших громадян справжню інформацію, а не препаровану за московськими лекалами і на догоду політичним інтересам сусідньої агресивної держави.
Чи варто нам сьогодні починати боротьбу за уми громадян Росії. Однозначної відповіді немає, тому що протистояти російському великодержавному шовінізму, що наскрізь пронизує все суспільство наших сусідів, у найближчому майбутньому просто марно. Так чи варто витрачати сили, час і ресурси на досить безнадійну справу.
Ми повинні усвідомлювати, що нинішнє ставлення до України не просто ігрища Путіна і Ко, а глибинна система російського сприйняття світу і своїх найближчих сусідів. Щодо Криму немає жодної різниці між кремлівськими яструбами і так званими лібералами. У XIX столітті російська демократія закінчувалася на Польщі, в - XXI на Україні. І що з того, що з далеко го Лондона Герцен таврував катів польського повстання. Це якось допомогло тоді Польщі стати незалежною й відстояти свої національні права? Вся демократична російська громадськість підтримала царський уряд, а деякі демократи пішли добровольцями в армію, щоб придушити польське повстання.
Щось подібне ми бачимо і зараз стосовно Криму та Донбасу. Кримнаш і настамнєт. І на цьому стоїть переважна частина російського суспільства. У чому ми хочемо його переконати? У тому, що захоплювати чужі території не можна, що потрібно дотримуватись міжнародних угод і визнані цивілізованим світом кордони.
Так захоплення чужого і зневажливе ставлення до договорів - це не просто політика, а ментальність народу і його еліти. Так було багато століть і так буде ще дуже довгий час.
Досвід західного мовлення на СРСР наочно показує, що не інформація зруйнувала Радянський Союз, хоча і зіграла в цьому певну роль. Ми збираємося майже 50 років віщати на Росію в очікуванні, коли вона розвалиться і ми зможемо повернути Крим. При цьому не факт, що зможемо. Принаймні відразу.
Російськомовний телеканал потрібен. Насамперед для громадян України. І на цьому треба зосередитися.
