Нація без державности є покалічений людський колективний організм.
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч. Перший голова Директорії УНР

Довгий похорон - коротка пам'ять

14 травня, 2021 - 19:06

Документальну стрічку українського режисера Сергія Лозниці «Державні похорони» (про смерть Сталіна), що вийшла рік тому, сьогодні коментує «Guardian».

Хоча фільм потрапив до британського глядача раніше московського, про нього згадали не випадково і з багатьох причин. Тема відносин простих людей до кривавого диктатора розділяла і розділяє людей на території колишнього СРСР минулих і нових поколінь. Очевидне явище. Настільки ж очевидне - поява нового героя похорону держави - Володимира Путіна, який ізолював Росію від зовнішнього світу, а його режим прославляє катів на кшталт Івана Грозного і Сталіна. На параді на честь 9 травня сучасний господар РФ постав перед публікою цілком здоровим , але таким, що пішов з реального життя. Це нагадує нам тріумф і скорботу ранньої весною 1953 року.

Чому люди схильні вважати милим (епітет з інтерв'ю, показаного в фільмі) вкрите слідами віспи похмуре обличчя Сталіна? Чому половина росіян тоді і тепер підтримує політику анексії і насильства?

Тут немає однозначної відповіді, але в країнах, де тирани поступалися місцем лише диктаторам, та помірним деспотам, сильна влада ототожнюється з державним свавіллям. Якось радянський історик Н. Ейдельман, кажучи про правління царя Павла I, зауважив, що сина Катерини II ніхто б не називав божевільним, якби той занапастив у війні сотні тисяч людей. Але Павло не воював, а змушував носити капелюхи і буклі і тому заслужив суспільну зневагу. Войовничість правителя схвалюється, миролюбність - не викликає захоплення. Ось у чому причина довголіття сталінізму.

Нещодавно на каналі радіостанції «Свобода» в РФ побачив передачу про М. Бондаренка, який виступає принциповим критиком Кремля. Герой передачі знаходився в своєму саратівському офісі, стіни якого прикрашали численні портрети Йосипа Сталіна. Молодий сталініст викривав старого. Значить похорон «вождя всіх народів» триває. І статус державного притаманний йому не тільки в Росії. Адже і у нас сталіністи не залишили своїх позицій у владі, продовжуючи виносити вироки українським активістам.

На моїй пам'яті засудження сталінізму завжди зводилося до викриття злочинів однієї персони, частково торкаючись найближчих соратників. Але режим створили сотні тисяч його свідомих і рефлективних прихильників, які жили тоді і живуть тепер. Тому ми ще перечіплюємося о труну диктатора, який застряг в дверях до нового життя.

 

Новини партнерів