Дріт не знав, що він дріт, поки не пустили струм
Щось якось у думках все пішло шкереберть. Кучеряві промови вже десь на день отак... (втім, у кожного свій день відліку, але в середньому результат, думаю, вирівнюється) почали легко випрямлятись, оголюючи головну магістральну думку всіх гучних ораторів, думку, яка пульсувала все виразніше і рвалася назовні зі швидкістю струменя фонтану Женевського озера, який, як відомо, і не прагне до когось пригорнутися, думка-гасло, можливо, найщиріша і яка легко вкладається в декілька слів: «Я люблю СЕБЕ до сліз». Причому і вожді першої лінії, і ті, хто стояв за спиною і дихав в потилицю, світилися цим розумінням, не забуваючи палко освідчуватися в коханні народу.
Народ як ніколи або як завжди в дні випробувань щиро, ніби зі спільним серцем, нервів і здоров’я свого не жалів. Причому якщо на початку подій, зокрема на Михайлівській площі, було забагато збуджених бабусь, які по-своєму, нікого не ображаючи, скажу, принижували суспільство (це аж ніяк не ейджизм — дискримінація за віком), то згодом така відверто яскрава молодість хлинула на вулиці, така розумна, свідома, що вміє висловлюватись конкретно і закликає не до абстрактного європейського шведського столу, а до більш спокійних і зрозумілих людських кроків. На одному плакаті прочитала: «Почни з себе — переходь на зелений, не сміти, наполегливо вивчай мови. Все це можна освоїти безкоштовно».
Хто ж сперечатиметься з тим, що мріється людям, багато разів обдуреним, хоч якось домовитися з якимось впорядкованим життям, поступово почати жити так, щоб зникло відчуття гидливості, щоб закони, нарешті, стали міцнішими за чиюсь безмірну пожадливість. Дуже хотілося б вірити, що цього разу не величезні гроші знову схрестили кулаки, і ми в черговий раз — не масовка у вельми драматичному сценарії.
Незважаючи на неоднозначність і складність останніх днів, завжди можна вихопити і запам’ятати свою, нехай неголосну, швидкоплинну реакцію, вловити в чомусь гротеск, веселість, ліризм. Насуплені, неконтактні особи (природно, не в дні, коли пролилася кров) змінилися емоційно просвітленими, динамічність міміки зробила їх рухливими, молодими, творчими. Ніхто вже не помиляється, що десь якось все йде не так, а не на особистій заповідній території. Душею вона зветься.
На Михайлівській площі декілька днів пахло дров’яними вогнищами, але в один з вечорів — уявіть собі — ваніллю. Якась жінка змусила мене мимоволі вертіти головою, втім, більше носом. Що це так смачно пахне, зловила себе на здивуванні і вмить зрозуміла: ваніль, звичайно, ваніль. Запах такого безпрограшного влучання, такого домашнього заспокоєння, затишку розміреного життя, який політичним вітром, та ще й холодним, майже зимовим, здуло. І тут сигнал — особливо ароматний, ніби дім присунувся і протягнув руку, швидко витісняючи колючі, тривожні роздуми. Якась хазяєчка принесла загорнуті в рушники і плед ще теплі ванільні ватрушки. У цей момент сталася ніби незаплановане приземлення в happy end. Нехай і проміжне. Не хочеться пафосно та зворушливо фіксувати своє захоплення бенкетом. Адже Слова можуть летіти легко, мимохідь зачіпаючи своєю непотрібністю, своєю швидкістю і відштовхнути когось — не плутайся, мовляв, під ногами. Переконана: найрозкішніші самобранки не зможуть викликати такого захвату, як ці ванільні смаколики, так легко, нехай на якусь мить захистивши від нашого багатовекторного кризисного буття, подарувавши дивне ванільне побачення, що так щедро піднімає дух. Дивилася на студентів, які уплітають цю смакоту, — діти, зовсім діти... а люди вже зрілі.
У натовпі зустріла текстильника з реставраційної майстерні по відновленню старих меблів. Колись писала репортаж з їхньої майстерні і запам’ятала його слова: те, що реставрується тижнями, на політичних барикадах у Верховній Раді або під час останніх погромів казенних будинків, перекреслює миттєво працю багатьох людей. Безглуздо якось самим робити себе ще біднішими. Кураж панночки, що б’є скло, наприклад, зрозумілий — хоч хтось зверне на неї увагу, але платити за все доведеться іншим. До речі, до чого ж речі здатні виносити сміття з хати, до чого ж балакучі — лише за поріг будинку з нагоди ремонту, а вони давай викладати все, навіть про що не запитують.
Навіть у цеху з лахміттям гостро відчувається, який предмет у якій спальні народився. Раніше думала, що лише надто економні та небагаті заглядають сюди, але, побачивши яскраво-жовті, різьблені вручну опори майбутнього крісла, поки з порожнечею усередині, ледве не поперхнулася. Дражнили його троном і казали: для якоїсь особливо важливої вельможі призначений. Звернула увагу: посадочні місця немаленькі, десь 70 на 75 сантиметрів, можна і пролізти через нього. Вульгарний жовтий колір потім зникне — це, виявляється, була ґрунтовка. Коли м’яке місце буде в гнізді, дерев’яне мереживо позолотять — і вийде царське сидіння. Мені воно нагадало величезні меблі з мультфільмів — у них Топтигіни сиділи, але кожному, мабуть, своє — адже хтось бачить себе на троні. До речі, забагато їх...
Меблі з Верховної Ради бували теж тут неодноразово, а заможні персони часто привозять старовинні меблі відмінної якості збірки, не такі, як нинішні, зі своєю тканиною для обшивки. Отак по 300 євриків за метр. Ще депутати замовляють дивани для собак, обтягнуті тканиною «антикіготь», для котів — метрові подушки і меблі для своєї охорони. Тут не запитують у клієнтів їх документи, але прислуга, що привозить замовлення, вельми балакуча. Ось ми і знаємо більше, ніж бажали б наші обранці, — додав старший майстер.
Різним циклонам та ураганам усесвітня практика традиційно давала спочатку лише жіночі імена, потім додалися й чоловічі. Упереміш. Виявляється, існує шість списків імен на шість років. Коли використані всі, йде повернення до першого списку, і все починається спочатку. Господи, як схожі у своїй поведінці природні та рукотворні явища. Цікаво, чи є у нас в запасі нові імена...
Там, на Михайлівській, і почула фразу, яку винесла в заголовок. Своєю пронизливістю вона мене полонила. Дріт не знав, але струм сам по собі не включився.
Ручна робота.
А на нічній Володимирській гірці, як і належить у всі часи, цілувалися парочки. Їм точно було краще за всіх.
