...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

А двері грубо забили дошками...

Чому у передмісті древньої Олики занепадає Луцька брама - пам’ятка містобудування та архітектури національного значення?
14 лютого, 2020 - 13:35
На фото: ось такий вигляд мала брама при господареві; не минуло й року...

 І  року  не минуло від  моєї  публікації  у  газеті  «День»  про  унікальну  пам’ятку містобудування  та архітектури  національного  значення  -  Луцьку  браму  у  передмісті  Олики,  селі  Залісоче  («Чи вистоїть Луцька брама без господаря?», «День», 23 березня, 2019). А те,  що  без  господаря  вона  занепадає,  ясно, як  Божий  день.

Історична довідка каже: «...Луцька брама відносилася до складу міських укріплень, якими була обнесена Олика у період з 1599 по 1656 роки у часи володіння містом сина Радзивилла, маршалка коронного Альбрехта Станіслава» («Волинські єпархіальні відомості», 1878 рік). Уявити тільки, цей самий Альбрехт обніс всю Олику з околицями земляними валами і ровом (залишки яких можна бачити і через півтисячі літ!). А використав як робочу силу взятих ним у полон турків (і, до речі, здавна один з районів містечка має назву Турчин, або Турчино, — з наголосом на першому складі).

Про  історію  брами  за  радянських  часів  написала  Валентина  Харковлюк,  краєзнавець  з  Олики:  «Наприкінці 60-тих – початку 70-тих тут був пункт прийому загатконтори, де заготівельники приймали шкірки кротів. Діти залюбки їх здавали, заробляючи на ласощі, які відразу ж могли придбати в кіоску-магазині навпроти брами через дорогу. За одну шкурку платили 20 копійок на які на той час можна було придбати шоколадку. Ближче до середини 70-их кіоск перенесли під браму і розпоряджатися брамою стало сільпо. В самій брамі зробили склад кіоску – магазину, який проіснував до середини 80-тих. Згодом сільпо вирішило встановити на брамі бочки з керосином, який на той час був ходовим товаром і користувався попитом у населення. На брамі вирубали й розчистили буз-самосів, але отримали активний супротив жителів дворів, шо поруч, які виступили проти вогненебезпечного сусідства. З тих пір спустіла брама стала затишним місцем для любителів оковитої».

 Цю історичну браму я вперше побачила ще у 1979 році. Родина мого чоловіка мешкає  у селі Залісоче. Брама, звісно, вражала своїми розмірами. Але,  як писала  я у  тексті  «Господар Луцької брами» 22 липня 2005 року, «старовинна брама занепадала не одне десятиліття, і табличка, що це — пам’ятка архітектури національного (!) значення, яка охороняється законом, ролі не грала. На даху виросли справжні джунглі з кущів бузку, закоптилися, як головешка, склепіння (місцеві молодики, не обтяжені розумінням історії й елементарною культурою, взяли за моду у Великодню ніч палити тут автомобільні скати). Свідок минувшини, фотознімок якого переходив з одного шкільного підручника історії в інший, перетворився на смітник і громадський туалет…».

Волею випадку  у  2005  році  господарем  Луцької  брами  став  місцевий  підприємець Микола  Дядюсь. За  підтримки  управління містобудування та архітектури з питань охорони і реставрації пам’яток історії та архітектури  Волинської  ОДА він  отримав  браму  в  оренду  з  умовою  повернути  їй,  наскільки  це  можливо,  первісний  вигляд. Вклав  позичені  гроші,  за  які  міг збудувати  добротний  будинок,  відкрив  у  брамі  магазинчик  (без спиртного). І  всім  було  добре -  до часу,  коли торік судові  інстанції  повернули  пам’ятку  державі,  мотивуючи  рішення  саме  тим,  що споруду  використовували  з  комерційною  метою»,  а  це,  мовляв, недопустимо. Тому підприємець  вибрався,  залишившись ,  зрозуміло,  без  компенсації  своїх  затрат  на  реставрацію. Дуже  швидко занепали  й  розкішні  квітники,  які  тут  росли, а в  браму  перестали  заходити  туристи,  які  потрапляли  в  Олику з  боку  Цуманя унікальною  дорогою,  викладеною  трилінкою  майжесто літ тому...

Вибираючись,  Дядюсь  зняв  і  двері,  які  поставив  за  власний  рахунок. Якби  він  цього  не  зробив,  їх  би  неодмінно  зняли  інші. Тривалий  час вхід  зяяв без  дверей,  браму  почали  використовувати,  як  туалет... Перед  нею  встановили  контейнер  для  збору  пластикових  пляшок.  А  що, як  смітник,  то  смітник! Врешті,  таки  забили  вхід грубими  дошками,  та  й  по  всьому. Хоча  Луцька  брама  входить у  комплекс  олицьких  пам’яток  національного  значення, їй,  виходить,  не  знайшли  ніякого  застосування. Це  в  Європах ми  бачимо,  як  використовують  старі  церкви,  дзвіниці:  під  бібліотеки, сувенірні  крамнички, магазинчики,  навіть  скейт-майданчик,  з  чим  можна  погоджуватися,  або  не  погоджуватися,  але  однозначно  споруда  не  занепадає,  а  доглядається.

На  Волині  останнім  часом знову  спалах  інтересу  до  Олики,  до  створення  тут  історико-культурного центру. Нема  тижня,  що б  сюди  не  приїжджали  туристи,  причому  бувають  не  лише  з  різних  куточків  України,  а й з-за  кордону  (бували  навіть  з  Японії). Голови  ОДА  та  обласної  ради  провели  нещодавно  тут  чергову  робочу  нараду.  Голова  облради з  депутатом їздили  у Польщу,  до  нащадків  родини  Радзивіллів,  все  у  пошуках  інвестора. В  області  є написана  програма  по  створенню  в  Олиці  історико-культурного  простору. Потрібні  інвестиції.  Але  якщо  буде продовжуватися  те  ставлення,  яке  спостерігаємо  нині  в  самій  Олиці, то  плакали надії  на  інвесторів. Газета «День»  недавно  писала,  як вирізали  без  розбору  всі  дерева  над  трилінкою. Свої  уже  звикли,  а  заїжджі  в  містечко  шокуються   від  вигляду  Будинку  культури,  де біля  входу  знищено  голову робітника, викладену  мозаїкою, і  замість  неї  пробито вікно... Вийшов  з  робітника  космонавт.... А  мозаїка,  мовляв, це  радянський  пережиток. Про  трилінку  ж  місцеві  тепер  кажуть,  що  треба  покрити  її  асфальтом  і  зробити  ширшою.

Що  буде  далі  з  брамою?  Поки  кущі  бузку  на  її  даху  ще  не  ростуть,  але  якщо  вона  стоятиме  отак  бездоглядно, то виростуть  дуже  скоро.

Наталія  МАЛІМОН, «День»,  Луцьк

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ