Диво Першого Снігу
Думаю, хтось із видатних письменників уже точно підмітив цю особливість людської природи та приділив їй хоч кілька сторінок у своєму романі чи оповіданні. Художники й композитори теж розповіли про неї не раз мовою свого витонченого мистецтва. Проте кожного року, коли це стається знов, світ навколо змінюється, а люди поводяться так, ніби й не було у них років досвіду, вражень чи розчарувань. Чоловіки й жінки, діти й бабусі, незнайомі один одному перехожі, йдучи дорогою дивляться один на одного інакше, ніби по-змовницьки, бо їх вперше за довгі дні об'єднує унікально спільне диво — диво першого снігу. Зустрічаючись поглядами, ми затримуємо їх на коротку секунду довше, під час котрої у повітрі так і читається — перший сніг, бачите, перший сніг, з першим снігом нас. Гудуть закутані морозною парою тролейбуси, звуки вулиці змінюють траєкторію звичного руху й тонуть у наметах несміливого снігу, і звідкілясь обов'язково лунає дитячий сміх.
Кожної зими з нами трапляється диво першого снігу. І якими зайнятими, засмученими чи щасливими ми б не були, у ту мить, коли небо притрушує землю ранніми сніжинками, мусимо зупинитися від метушні звичного життя і відчути — падає перший сніг. Прочиняються фіранки, а за ними й вікна, кляцяють фотоапарати, й тисячі очей здіймаються вгору до хмар, дахів, гілок. Горобці й ворони вимальовують стежки поміж сірого неба, сріблиться інеєм зелена трава й хутро теплих вуличних псів. Наче намальований, світ вкривається ніжним мереживом снігу, а знайома вулиця перетворюється у вишукану Різдвяну листівку.
Небо, у відповідь на щирість спостерігачів, сипле щедріше, і сніг уже падає лапатий, наче пір’їни домашньої качки чи якого необережного янгола, кутає землю й крутить голову тим, хто дивиться — звідки ж він так швидко летить. Хтось на вулиці, непомітно, висуне язика, аби піймати стиглу сніжинку й відчути зиму на смак. Цей хтось точно не буде один, нас буде багато, проте кожен дорослий, із ввічливості, приховає таку емоційну слабкість від решти. Даремно. Повертатися додому не хочеться, та коли носи й руки геть змерзнуть, на стежці з'являться сліди. З теплої хати, із вимкненим світлом, теж можна визирати надвір, бо нічна зимова тиша і чудове темне тло неба, на котрому із невидимих мішків досі щедро сипатиме сніг на гострі гілки, повз банькатий місяць, зачарують спостерігачів ще більше — дивом першого снігу.
