Хитун-Бовтун
26.11.-02.12.2021
Довелося зібрати «всю королівську кінноту, всю королівську рать», щоб холодні зимові вітри цієї середи не здули повітряні замки Зеленського. Хіба лише тисячі правоохоронців, як у пам'ятні восьмирічної давнини зимові дні, десятки автозаків в урядовому кварталі ще якось пов'язували їх із грішною землею. Замість примарної безпеки, неначе натякаючи при цьому, яка доля чекає його попереду.
Рятівного рімейку казки про «грудневий переворот» (тепер із Ахметовим замість Порошенка у головній ролі) ледь вистачило на п'ять із половиною годин п'ятничного спілкування президента з журналістами. На відміну від формату пресмарафону, у жанрі щорічного звернення не перейдеш на особистості. Так і вийшло, що після двох з половиною років на посаді президента, без обговорення особистих якостей Бурби, Шустера, Бутусова, Порошенка Зеленському у своєму щорічному зверненні перед Верховною Радою залишилося хіба що поринути у світ самозаспокійливих фантазій, які, чи то через звичку, чи то через постановочні бурхливі овації тренованої на цей випадок у Трускавці масовки, хтось ще сприймає як популізм.
Замість рекордної інфляції, яка за кілька тижнів з'їла весь транш МВФ, замість тих, хто понад рік тікає з країни через правове свавілля (88-ме у світі й останнє місце в Європі в рейтингу верховенства права, опублікованому в жовтні Торговою палатою США) та осяяного Банковою майнового переділу (у жовтневому номері американського Forbes цитують необережні одкровення щодо цього заступника голови Офісу президента Андрія Смирнова), ми почули про небачені досі показники доларового виміру ВВП. Замість пацієнтів, які ось уже другий рік задихаються без кисню, родичів, які так само власним коштом купують у ковідні реанімації всі ліки, почули про зростання фінансування медицини вдвічі (як то кажуть, де ці гроші, Зін?!). Не кажучи вже про відлиті спічрайтерами в бронзі мільйони щеплених, а не про міцне останнє місце за рівнем вакцинації в Європі (втім, за мірками епохи Степанова, навіть це вже результат).
Попри всі обіцяні президентом локомотиви так само до останнього іржавого болта під пильним наглядом вірного Зеленському Лещенка розорена залізниця... Як і згаданий президентом проект енергетичної безпеки, це, очевидно, сховища, які через кадрові ігри в Нафтогазі залишилися напівпорожніми напередодні зими, й закупівлі електроенергії в білоруського диктатора, який вже фактично визнав анексію Криму й оголосив на весь світ про готовність приєднатися до російського вторгнення в Україну. Який з легкістю, за найменшою примхою, будь-якої миті зимою, що обіцяє стати для України критичною, може її відключити.
На одній і тій самій трибуні з різницею в годину президент заводить трирічної давнини, здавалося б, списану в брухт разом із Сивохо, пісню про необхідність, щоб зупинити війну, розмови з Путіним (і це при тому, що в Кремлі за останні місяці багаторазово прямим текстом говорили, що не мають наміру більше говорити із Зеленським), і присвоює звання Героя України бійцю Правого сектора Дмитру Коцюбайлу (Да Вінчі). У п'ятницю при тому, що навіть розслідувальники Bellingcat в один голос називають розвідувальну операцію щодо вагнерівців професійним шедевром, президент каже, що йому соромно за українську військову розвідку. А в середу, вже з парламентської трибуни, що «наша армія – найкраща у світі» і що вона «нас захистить».
Оголосивши «безкомпромісний» «хрестовий похід» проти олігархів, президент бореться з телеканалами одного олігарха та купається у «теплій ванні» каналів іншого. Садить під домашній арешт Медведчука і покриває адвоката Портнова та Новинського – заступника глави Офісу президента Олега Татарова, одного з катів Майдану, який одним із останніх перед втечею президентським указом був нагороджений Януковичем і курує правоохоронців. Оголошує путчистом олігарха Ахметова й відразу призначає на посаду заступника голови свого Офісу директора одного із заводів ахметівського «Метінвесту» Ростислава Шурму.
Так, за допомогою нехитрих вивертів, страшилок, аргументів на кшталт «Я – Президент!» і «А ти хто такий!» вони насилу перетнули екватор. Але ні авансам капітулянтам, ні заграванням із радикалами, ні «Вовиній тисячі», ні замороженню до весни тарифів, ні обіцяному мільярду дерев, ні навіть флоту в 30 наукових суден вже не зібрати президентський рейтинг, що розбився об цементну підлогу реальності. На тлі дозрілої всередині власної партії Фронди, яка поладнала з Ахметовим і Аваковим, вже не такий страшний Порошенко, який ще вчора здавався головною загрозою. Боязко, звичайно, але вони й справді не знають, що робити далі, якщо не дай боже, як обіцяють американці, цієї зими не нападе Путін. Здається, одна тільки ця реальна, а не вигадана смертельна загроза дає їм надію якось пропетляти до наступного виступу перед Радою. - Свиня не вкусить, дасть Бог, армія нас захистить.
