Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

Iсторія – жертва перемогобісся

Друга світова війна закінчилася 76 років тому, але у головах російських політиків вона триває
6 травня, 2021 - 20:09

У травневі канікули між російськими парламентаріями розгорнулася запекла боротьба за право називатися найпрацьовитішим мракобісом сучасної Росії та найкращим учнем путінської школи. Слава депутата Василя Піскарьова, який 4.05.2021 вніс закон, що перетворює сотні тисяч росіян на позбавленців, забороняючи обиратися всім, хто хоч якось, хоч постом у соціальних мережах підтримував структури Навального, не дає спокою іншим парламентаріям.

І ось учора, 5 травня, глава думського комітету з культури Олена Ямпольська, перший віце-спікер Держдуми Олександр Жуков і сенатор Олексій Пушков внесли до Держдуми законопроект про заборону публічного заперечення вирішальної ролі СРСР у розгромі нацистської Німеччини та гуманітарної місії при звільненні країн Європи.

У першій частині цей закон трохи нагадує спробу заборонити людям ходити по стелі, в тому сенсі, що мало хто вважає кращим такий спосіб пересування. Абсолютно так само треба дуже сильно постаратися, щоб знайти публічні заперечення вирішальної ролі СРСР у розгромі Рейху.

Що ж стосується другої частини, а саме заборони заперечення гуманітарної місії СРСР при визволенні країн Європи, то тут російським законодавцям доведеться бути послідовними і ухвалити підзаконні акти, що передбачають спалення великої кількості книжок і архівних документів, що свідчать про масові гвалтування і грабежі з боку радянських солдатів під час «гуманітарної місії», а також вилучити з пам’яті народів Східної та Центральної Європи наслідки того «визволення», яке ними, цими народами, сприймалося як нова окупація.

Ще одіозніші норми містяться у третій частині цього законопроєкту, де пропонується «заборонити публічне ототожнення цілей, рішень і дій радянського керівництва, військового командування і військовослужбовців з цілями, рішеннями і діями представників нацистської Німеччини і країн «вісі».

Шанси на проходження цього законопроєкту рівні 100%, оскільки він є прямим виконанням вимоги Путіна, який нещодавно заявив, що в Росії «потрібно включити механізми захисту зовсім недавнього минулого». Сама по собі ідея, що минуле, тобто те, чого вже немає, треба захищати, всім цим людям чомусь не здається дивною.

«Вважаємо категорично неприпустимим змішування та (або) ототожнення дій захисників Батьківщини, тих, хто віддав свої життя у боротьбі за її свободу і незалежність, дій солдатів-визволителів, зі спрямованими на знищення народів діями солдатів-окупантів», — повідомляють Ямпольська, Жуков і Пушков. При цьому вони не пояснюють, чим «солдат-визволитель» відрізняється від «солдата-окупанта» і чому так багато людей у Європі не бачили між ними різниці.

За всіх відмінностей між сталінським Радянським Союзом і Третім рейхом у цих тоталітарних режимів було так багато спільного, що повне їх ототожнення, звичайно, було б помилкою, але заборонити їх порівнювати можна лише ціною повної заборони історичних, соціологічних, філософських досліджень тоталітаризму як явища, а також ціною заборони будь-яких роздумів на цю тему. Причому для багатьох з тих чесних людей, які були учасниками цієї війни, порівняння фашизму й комунізму було не на користь останнього. Один з таких людей письменник-фронтовик Віктор Петрович Астаф’єв. Його книжки, судячи з усього, служителям перемогобісся доведеться заборонити, а ще краще спалити на площі...

«...Комуністичні крайності, — писав Астаф’єв, — це фашистські крайності, і щодо звірства свого, і щодо справ вони перевершили фашистські. Фашисти просто дитсадківці порівняно з нашими деспотами». І далі конкретно про війну:

«Радянська вояччина — найскаженіша, найбоягузливіша, найпідліша, найтупіша з усіх, які були до неї на світі. Це вона «перемогла» 1:10! Це вона кидала наш народ, як солому, у вогонь — і Росії не стало, немає й російського народу. Те, що було Росією, іменується нині Нечорнозем’ям, і ??все це заросло бур’яном, а залишки нашого народу втекли в місто і перетворилися на шпану, з села пішли і в місто не прийшли. Скільки втратили народу під час війни? Знайте ж і пам’ятайте. Страшно називати справжню цифру, правда? Якщо назвати, то замість парадного картуза треба надягати схиму, ставати в День Перемоги на коліна посеред Росії і просити у свого народу вибачення за бездарно «виграну» війну, в якій ворога завалили трупами, втопили у російській крові. Адже не випадково в Подольську, в архіві, один з головних пунктів «правил» говорить: «Не виписувати компрометуючих відомостей про командирів Соварміі».

Перемогобісся й «захист минулого» хоча спрямовані головним чином на охорону головного путінського міфу про перемогу, але ним не обмежуються, а поширюються на всю історію. У своєму інтерв’ю виданню «Аргументы и факты» секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев захищає Івана Грозного: «Не варто забувати, що західна русофобія не вчора виникла. У неї дуже довга історія. Нашу країну намагалися очорнити ще багато століть тому. Взяти хоча б Івана Грозного, якого на Заході чомусь називають Жахливим. «Чорна легенда» про нього як про жорстокого тирана почала входити в обіг ще за життя царя з подачі західних хроністів, які бажали відволікти європейців від того, що коїлося у їхніх країнах. Не подобалося їм, що російський цар не визнає їхнього політичного й морального лідерства. Тому що навіть у ті далекі часи Москва уважно дивилася на Захід і бачила, що там коїться. Різанина з релігійних мотивів, інквізиція, полювання на відьом, жахливе колоніальне поневолення народів, та й інші діяння, про які зараз на Заході вважають за краще не згадувати».

Спроба Патрушева подати Грозного як гуманіста-правозахисника, який обурюється, побачивши «жахи» сучасної йому Європи, була б просто комічною, якби не той факт, що Іван Васильович є історичним орієнтиром для Володимира Володимировича. Грозний правив понад 50 років — більше за нього на московському троні не сидів ніхто. Для Путіна, який уже планує царювати щонайменше до 2030 року, це приклад для наслідування. За Грозного територія країни збільшилася в кілька разів, а населення зменшилося, міста обезлюдніли, землі спорожніли. Формула: «територія в обмін на людей», реалізована Грозним, є по факту керівництвом до дії і для Путіна. Ну й опричнина, духовними спадкоємцями якої є співробітники Росгвардіі, ФСБ та інших силових структур...

А ще зашкалює лицемірство, властиве цим двом історичним персонажам. Тут доречно процитувати лист, який Іван Грозний писав тестю Карла IX, імператору Максиміліану II: «А что, брат дражайшей, скорбиш о кроворозлитии, что учинилось у Францовского короля в его королевстве, несколко тысяч и до сущих младенцов избито; и о том крестьянским государем пригоже скорбети, что такое безчеловечество Француской король над толиком народом учинил и кровь толикую без ума пролил». Кінець цитати. У Варфоломіївську ніч, якою дорікає європейців Грозний, у півмільйонному Парижі було вбито 3 тисячі гугенотів, а в 30-тисячному Новгороді за наказом Грозного було втоплено у Волхові й знищено іншими способами від 10 до 15 тисяч жителів. Тобто від третини до половини...

В історії всіх народів були страшні сторінки, але лише в сучасній Росії влада намагається взяти найгірше за взірець і втілити у сьогоденні найогидніші й найсмердючіші сторінки історії.

Газета: 
Новини партнерів