Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Катастрофа у смартфоні, або карго-виклики

27 лютого, 2020 - 16:18

Протягом останнього століття надмірний і показовий технократизм еліт був істотним рушієм соціальних загроз у світі. Люди схильні захоплюватися здобутками свого розуму і не звертати уваги на обмеження отриманих, іноді дуже потужних інструментів. Це «прокляття технократизму» найяскравіше проявляється в середовище вчених, деякі з яких вірять в існування «магічного алгоритму», за допомогою якого можна розв’язати будь-яку світову проблему, варто лише бути достатньо впертим і докласти потрібних зусиль.

Втім, саме розвиток науки, в першу чергу математизація біологічних та соціальних наук в останні кілька десятиліть, довів помилковість такого припущення. Сьогодні «технократизм» властивий скоріш найбільш догматизованим та найвідсталішим псевдо-елітарним угрупуванням.

Але водночас, розвиток технологій породив нове небезпечне когнітивне викривлення, що стає рушієм соціальних загроз: інструменталізм. Тепер багато кому здається, що варто запровадити «сучасну технологію» - і проблеми суспільства буде подолано.

Але справа у тому, що технології, як і соціальні проблеми, є похідними від стану суспільства, від його структури, функцій, динаміки, вони є складно і системно взаємопов’язаними і «працюють» лише у комплексі. Успішність застосування науково-технічних та інноваційних розробок залежить від стану і рівня розвитку суспільства. Не можна просто запозичити чужу технологію, яка працює в інституційно розвиненому суспільстві, у системі ліберально-правової процедурної демократії, і очікувати, що вона дасть тотожні результати в питомо іншому суспільстві – з нерозвиненими соціальними та державними інституціями, непрацюючою судовою та виборчою системами, в умовах соціального хаосу і кризи. Саме тому західні технології «не працюють» в деяких країнах.

Ось, наприклад, прямо зараз в Афганістані розгортається потужна політична криза, пов’язана з суперечками навколо результатів минулорічних виборів, під час яких було застосовано біометричні технології.

Наприкінці вересня 2019 в Афганістані відбулися президентські вибори. Сам факт проведення виборів в умовах громадянської війни, безперечно, є позитивним. Але реальність відбилася і на процесі, і на результатах: таліби атакували виборчі дільниці, погрожували учасникам, вчиняли акти саботажу, підривали лінії електромереж та знищували комунікації. Отже, через те, що технології біометричного голосування і автоматичного підрахунку голосів не спрацювали в умовах війни і інституційної деградації, в багатьох містах його довелося замінювати та/або доповнювати звичайним. Це значно ускладнило і уповільнило процедуру, внаслідок чого остаточні результати було оголошено лише кілька днів тому – за п’ять місяців після закінчення голосування.

Переможцем було оголошено діючого президента Ашрафа Гані з результатом 50,64%. Але його головний конкурент прем’єр-міністр Афганістану Абдулла Абдулла, що отримав 39,52% голосів виборців, не визнав цього результату, посилаючись саме на попередні результати недосконалого біометричного голосування. Абдулла виступив з заявою, в якій звинуватив керівництво країни в державній зраді, оголосив себе президентом, закликав своїх прибічників вийти на вулиці на його підтримку і почав призначати губернаторів.

В радикалізованій, роз’єднаній країні, охопленій війною, кризою, епідемією небезпечної хвороби, почалася нова, небезпечна і глибока соціально-політична криза, спричинена невибірковим і недоречним впровадженням «нових» технологій, непритаманних цьому суспільству в його поточному стані. До якої чергової катастрофи це може призвести, навіть не хочеться думати.

Аналогічна історія розгортається зараз в Домініканській Республіці, де запровадження системи електронних виборів призвело до електоральної кризи, яка швидко перетворюється на політичну і соціальну.

Автоматизована система голосування, яка мала бути використана під час муніципальних виборів 16 лютого відмовила через 4 години після початку виборів, і голова центральної виборчої комісії Хуан Кастаньос Гусман був змушений зупинити вибори на національному рівні. Люди, що зібралися в чергах на виборчих дільницях, почали протестувати проти зупинки виборів, а опозиційні політики звинуватили владу у маніпуляціях, шахрайстві, втручанні у вибори, та оголосили бойкот виборчому процесу.

Прокуратура почала розслідування «саботажу виборів» і навіть заарештувала кількох підозрюваних, включно з техніком місцевої комунікаційної мережі та полковником поліції, але їх довелося звільнити «за браком доказів». Зараз за участі міжнародних посередників триває переговорний процес між різними політичними силами та центральною виборчою комісією про можливість призначення нових виборів, але прогрес поки мінімальний.

Політична напруга переростає в соціальну: люди виходять на вулиці, вимагаючи справедливості і встановлення правди, в деяких містах відбулися зіткнення, надходять повідомлення про застосування вогнепальної зброї. Країна поступово занурюється в найбільшу за останні 26 років соціально-політичну кризу.

Власне, це вже давно виглядає банальністю: складні технології працюють лише в інституційно спроможному суспільстві, а кожен інструмент має бути адаптованим до середовища, в якому він застосовується. Але кожна наступна генерація «нових обличь» та «рішучих реформаторів» чомусь вперто бажає на власному гіркому досвіді переконатися у згубності невибіркового інструменталізму.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ