Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Коронавірус популізму

У Нових Санжарах не сталося нічого нового, небаченого чи незвичного
25 лютого, 2020 - 18:28

Безперечним лідером дискусій останніх днів в українському суспільстві стали події в Нових Санжарах, де місцеве населення, на хвилі спровокованої паніки, вчинило радикальні акції протесту проти використання місцевого закладу охорони здоров’я як карантинного центру для евакуйованих з Китаю українців.

Доводиться констатувати, що обговорення відбувається переважно в звичній останнім часом для нашого суспільного дискурсу істерично-звинувачувальній тональності, наповненій безпідставних узагальнень і безапеляційних тверджень. А між тим, світ є набагато різноманітнішим, багатшим і цікавішим, щоб зводити його до спрощеного набору «простих» популістичних рішень.

Слід одразу сказати, що в Нових Санжарах не сталося нічого нового, небаченого чи незвичного.

Доводиться констатувати, що обговорення відбувається переважно в звичній останнім часом для нашого суспільного дискурсу істерично-звинувачувальній тональності, наповненій безпідставних узагальнень і безапеляційних тверджень. А між тим, світ є набагато різноманітнішим, багатшим і цікавішим, щоб зводити його до спрощеного набору «простих» популістичних рішень.

Кризові реакції спільнот визначаються їхніми структурними та функціональними особливостями, а також залежать від пануючої в цих спільнотах системи колективних цінностей. Хоча загальна соціальна еволюція переважним чином спрямована від примітивних вертикальних ієрархій до горизонтальних динамічних мереж, будь-яке сучасне суспільство зазвичай містить складну суміш різноманітних і складно пов’язаних груп і спільнот, що організовані і як прості вертикальні, і як складні розгалужені ієрархії, і як мережеві структури, що мотивуються різними системами колективних цінностей.

У залежності від того, наскільки різноманітними та ефективними є соціальні комунікації, від потужності, інтенсивності і тривалості кризових навантажень, тобто дуже умовно кажучи, — від ступеня радикалізації та фракціоналізації суспільства, — панівними в кожній окремій ситуації стають ті чи ті реакції, базовані на системах цінностей тих чи тих спільнот або груп. Зокрема, в умовах істотної радикалізації та поступової кластеризації суспільства за хронічних кризових навантажень домінування партикуляристських цінностей як кризових реакцій стає майже неминучим.

Партикуляристські реакції є найпервиннішими, більш як природними, фактично інстинктивними реакціями на кризовий виклик з боку малих замкнених, ієрархічно влаштованих груп: «це не я! я тут ні до чого, розбирайтеся без мене». Взаємодія, співпраця, кооперація вже вимагають наявності складно побудованих і розвинених структурних зв’язків між різними групами, і ці зв’язки є вразливими щодо кризових навантажень, і вони стають — слід окремо зазначити — мало не першою жертвою популізму та некомпетентного державного і соціального управління.

Так чи так спонтанні чи індуковані партикуляристські реакції на кризові виклики є притаманними широкому колу ієрархічно побудованих спільнот, і це не залежить від етносу, релігії, мови, ідеології тощо — виключно від структурного та функціонального влаштування локальних спільнот та від структури та інтенсивності кризових навантажень.

Наприклад, одразу після спалаху епідемії мешканці багатьох китайських містечок почали перекривати дороги й забороняти в’їзд до себе будь-яких «чужинців», намагаючись таким чином захистити себе від епідемії. Під час погромів на етнічному ґрунті 8 лютого на півдні Казахстану, коли було спалено три селища, населених дунганами і уйгурами, серед погромників лунали гасла про недопущення поширення зарази (хоча справжні рушії цього етнічного конфлікту мають іншу природу).

У той самий період початку лютого у варненському та чебаркульському районах Челябінської області РФ місцеві мешканці перекривали дороги, блокували адміністративні будівлі, влаштовували мітинги й акції протесту, погрожуючи спалити будинки відпочинку та оздоровчі центри, в яких влада планувала організувати карантинні центри для осіб з підозрою на захворювання, що зрештою примусило владу переглянути свої плани.

Майже одночасно з подіями в Нових Санжарах, 21 — 22 лютого в іранському місті Талеш провінції Гілян відбулися радикальні акції протесту проти розміщення в місцевому шпиталі чотирьох хворих з підозрою на коронавірус, переміщених зі столиці цієї провінції міста Решт. Виснажені тривалим протистоянням з владою, нескінченною соціально-економічною і політичною кризою, та навчені досвідом радикальних протестів, мешканці Талеша не лише заблокували дороги, а й звели барикади, підпалили адміністративні будівлі, автозаправки, а також почали вуличні бої з поліцією, яка застосувала сльозогінний газ та гумові кулі проти протестувальників.

У п’ятницю, 21 лютого, після закритого засідання міська рада міста Коста Меса в Каліфорнії отримала судову заборону на використання федерального закладу Fairview як карантинного центру для евакуйованих з Китаю громадян США. Вже 23 лютого мешканці селища Хар-Гіло на околицях Єрусалима запалили шини, протестуючи проти планів розміщення на їхній території карантинного центру для південнокорейських туристів. І цим прикладам партикуляристських реакцій нема межі. Тож насправді треба говорити про спільні спонтанні реакції спільнот на кризові виклики.

Отже, прояви такого роду реакцій на кризові виклики є загальною закономірністю, і тут не треба жахатися уявним «середньовіччям», завченим жестом закочувати очі «до чого ми дожилися», чи звично звинувачувати «владу». Наразі саме такими є кризові реакції нашого, і не лише нашого, суспільства в умовах війни зокрема й інформаційної, глобальних соціальних трансформацій, домінування радикального популізму в політиці, «простих рішень» у державному і соціальному управлінні та «скандалізації» медійного дискурсу. Це треба зрозуміти, прийняти як даність і вживати потрібних заходів для поліпшення ситуації, зокрема, намагатися урізноманітнювати культурний простір і збагачувати міжгрупові зв’язки.

Але, як завжди, є одне «але». Партикуляризм є напрочуд гарною моделлю виживання для малих груп. Інша річ, коли ми починаємо формувати більш широкі норми для великих спільнот, особливо, якщо хочемо врахувати не лише виживання, а й розвиток. Тут може з’ясуватися, що поняття норми — як культурної, так і правової — є неоднаковим для партикуляристів і універсалістів, і тут треба бути обережними.

І універсалістським, і партуляристським системам колективних цінностей притаманні поняття «свободи», «прав людини», «справедливості». Але, попри те що ці поняття мають загальну суспільну природу, для універсалістів і партикуляристів вони мають різні значення, іноді — кардинально відмінні. Наприклад, для універсаліста існують загальні права і свободи людини взагалі, тоді як партикулярист взагалі не бачить людину поза її місцем у локальній ієрархії та функціями, що їх ця людина та ця ієрархія виконують. Відповідно, права, свободи, справедливість тощо стають також «партикулярними» — залежними від структури ієрархічних спільнот, та від їхньої динаміки, — тобто від боротьби між членами ієрархій та між конкуруючими ієрархіями.

Саме ця боротьба є рушієм найархаїчніших форм конфліктів, та залишається рушійною силою політичного популізму і досі (через рутинний механізм перетворення «сакрального» розподілу функціональних прав людини в локальних ієрархіях на маніпулятивне невибіркове гасло «агресивні чужинці хочуть знищити наші традиційні права, свободи та цінності»).

Отже, поширення крайніх форм партикуляризму, особливо індукованих політичною кон’юнктурою, є сприянням не лише архаїзації спільнот та примітивізації суспільного дискурсу, а й прямим шляхом до активізації конфліктів насамперед — внутрішніх. Власне, в цьому і полягає головна загроза популізму: він призводить до соціальної деградації, до критичної корозії соціальних комунікацій та міжгрупових зв’язків, до домінування архаїчних кризових реакцій, що сприяють ескалації конфліктів.

Отже, те, що сталося в Нових Санжарах свідчить про те, що наше соціальне середовище не є критично деградованим і атомізованим, і все ще здатне продукувати інстинктивні реакції на кризові виклики. До того ж це є індикатором того, що ми переживаємо важкий період, перебуваючи у вирі соціальних трансформацій — як глобальних, так і спричинених війною та революційними перетвореннями нашого суспільства.

Наше завдання сьогодні — докласти зусиль, щоб, попри вірус радикального популізму залишитися суспільством, а не атомізованим болотом, не здатним на жодні реакції. Приклад Венесуели, яка завдяки популістам перетворилася на територію соціальної катастрофи, має слугувати для нас застереженням.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ