Справжня велич полягає в тому, щоб панувати над собою.
Жан де Лафонтен, французький поет і письменник

Коронний щоденник, 25 травня. Казочка

25 травня, 2020 - 09:45

Кажуть старі люде, що колись у місті їздили поїзди.

Так-так, справжні поїзди, з вагонами. Не товарні, а пасажирські. І там, між іншим, дозволялося сидіти.

Уявляєте собі?

Якщо ви думаєте, що на тому небувальщина й завершується, то ніт (не люблю це слово, але тут його не уникнути).

Казкарі ще запевняють, що їздили ці поїзди… під землею (!)

І їздили вони дуже швидко (!!)

От скажіть на милість, як може хтось чи щось їздити під землею, ще й швидко?

Під землею хіба що хробаки повзають та кроти, що їх їдять. А як швидко вони повзають – по телевізору показували.

Коротше, така чудасія. Підземний поїзд. Подумайте тільки.

І ще кажуть (ох гуляє фантазія на пенсії – ну а що робити, часу багато, справ мало), наче таким поїздом доїжджали, наприклад, від Оболоні до самого центру за 15 хвилин. Тобто не пішки або на таксі, як воно завжди й було, а без усіляких зусиль: зайшов у поїзд, сів на лавку, через чверть години встав і вийшов на Майдані.

Але найгучніший куплет у цій пісні попереду.

Логічно припустити, що якби такий диво-транспорт існував, то проїхатися в ньому коштувало би шалених грошей, набагато більше, аніж у таксі. Тобто каталися в цій магічній підземній кареті могли хіба що багатії, олігархи, нувориші, товстосуми.

І ось головна побрехенька: коштувало воно не дорожче, а дешевше за таксі.

Так-так, ви правильно прочитали. Дешевше!

Старі як малі: можуть щось погано пам’ятати і ці лакуни меморіалізації заміщати фантазіями.

Хоча, визнаю, казка про підземний поїзд настільки неймовірна, що навіть захоплює. Розповіді про прибульців – і ті реалістичніші. Але, зрештою, прибульці – лише проекція наших пошуків сутнісної розради в глибокий космос, рід самотерапії; а яка користь, байдуже, практична, психологічна чи метафізична, у байках про шастання туди-сюди під бруківкою в залізній коробці, що мчить як ненормальна по рейках?

Риторичне запитання.

Я не знаю, який устрій розуму треба мати, щоб вірити в це.

І вже зовсім бракує сил уявити собі людських істот, що всерйоз вважають, буцімто ці поїзди почнуть ходити просто сьогодні. Мабуть, це вже якась особлива секта. І складають її не гомо сапієнс, а саме прибульці. Бо хто ще може повірити в це, окрім чужопланетян?

Я навіть на вулицю не піду, що перевірити, чи правда.

Зовсім знахабніли, кляті рептилоїди.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”, Київ, планета Земля, карантин

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ