Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Мармеладні гойдалки

16 вересня, 2013 - 15:48

Літо якось грубо перервало з нами ласкаві стосунки своїм дуже холодним небесним душем, але всі переконані: попереду — бабине літо, і теплі дотики ще повернуться, хай і ненадовго. Та й літні враження ще не випарувалися, і не лише заморські, міцно монетомісткі. Чесні люди зауважують, що і вони, ці круїзи, бувають одноманітними. Природно, і своє пересичення піднесуть як подарунок будь-кому; мовляв, радій, що можеш захоплюватися малим, навчившись поєднувати драйв, кайф, роботу, дім. Інколи, знаєте, мимохідь почує хтось стільки компліментів, що навіть і не зрозуміє: невже від душі. Якщо нести свою ношу легко, люди і милуватимуться, і дивуватимуться — якийсь суцільний мармелад, одна розслабуха, так зараз не виживеш.

 Чи легкою є легкість, чи завжди вона — в подарунковій упаковці, запитала у своїх успішних друзів (маю на увазі зовсім не дохід) у сприйнятті життя, у відчутті його і вловила підтвердження своїм думкам: якщо невтомно працювати і вміти тримати паузу, то зовсім не обов’язково ставати загнаним конем і всіх навантажувати своїми проблемами. Певна приваблива непрактичність — теж делікатес, ніжний (сказала актриса, моя співрозмовниця), як перший акт «Жизелі», і зізналася, що інколи саме це її підводить.

 Адже легкість є легкою тоді, коли всередині міцний стійкий стрижень. Це не всім зрозуміло, вочевидь, як і вміння постійно жити обійнявшись із дисципліною, не впускаючи в своє життя сюжети середньої паршивості. Щоправда, нагадала вона, якщо сильно розслабитися, вони, ці хитрі сюжети, прийдуть без запрошення, іноді забравши й твої гроші. І слова мудреця про те, що добре ім’я важливіше за гроші, залишать таким от захопленим лише перше. Ті залатають образу, та так майстерно, що й сліду не залишиться, і почнуть все з нуля. І це не зважаючи на постійне кодування чоловічого населення: мовляв, увесь світ — чоловічий, бізнес — чоловічий, ініціатива — чоловіча, а жінка просто мріє комусь (бажано гідному) підкорятися. Більш повну версію наших схожих думок ми обговорили вже після її репетиції. До речі, таке щастя, що театральний сезон вже ожив.

 І тут вона показала мені свій літній автограф. Одного дня зопалу, на льоту, переповнена своїми внутрішніми монологами, вона відкрила на повній швидкості скляні двері дорогої крамниці, на жаль, своїм лобом і носом. Добре, що це було в червні. До сезону, бачиш, вже майже все в нормі, але літо все ж розписалося, — розповіла. У «швидкій» мені сказали, що таких випадків — безліч. Люди кудись біжать, ніг не відчуваючи, а потім — рентген, перелом, кров. Уяви собі, вся заклеєна пластирами, в скривавленому одязі, прийшовши додому, перше, що почала робити, — відчайдушно відпирати речі. Заспокоїлася лише тоді, коли все врятувала. Природно, окрім обличчя.

 Давай що-небудь пожуємо, запропонували ми одна одній. У цьому не було несподіванки — обоє підготувалися. Адже це лише з презентацій виховані люди мають іти голодними. Журналісти, до речі, приходять голодними, отже їм інколи варто іти ситими. Часто саме так і відбувається, хоч і дивитися з боку не завжди приємно. Приятелька дістала млинчики з яблуками, а я — кабачкові. Вони були ще теплими, чекаючи нас укутаними в рушники та плед. І було так смачно. Просто, все просто — що твоє, то дається легко, як і наш суп-іноземець. Він вже давно став своїм. Миттєво збитий у блендері (селера, яблуко, шпинат, авокадо, лимонний сік і натертий імбир). Це корисне чарівне пюре лише зміцнило наше взаєморозуміння.

 До речі, в моєї візаві, оптимістки в третьому поколінні, — п’ять кредитів. Майже щодня вона повинна щось погашати, тому береться, окрім театру, і за просвітницькі вечори, і за ранки, і за весілля. Це так бадьорить, стверджує вона. І робить стрункішою. Почитаю іноді на дозвіллі, що вони, золоті пані, застосовують на курортах, наприклад: імбир з Мадагаскару — затримує в шкірі вологу, золота квітка з Тибету виводить токсини, індонезійський глід підтягує шкіру — і засинаю щасливою. Мені все це замінює черговий погашений кредит. Тому відомі рядки переінакшила на свій лад: «ямщик, не гони, не гони...» Це моя відповідь чоловічому диктату.

 Інколи робочий день нагадує своєю строкатістю та невибагливістю наївні килимки, сплетені з латочок та обривків яскравих тканин, які, підкоряючись задуму, утворюють круглі веселкові п’ятачки. Вони зазвичай продаються на блошиних і відверто млявих розкладках, серед старої убогості. Причому в будь-якому оточенні вони мене хвилюють. Завжди любила купувати у студентів старших курсів, майбутніх художників, картини... У їх роботах вже відчувалися знання, деяка техніка, а життєве сприйняття було ранішнім, свіжим, молодим. Одну вподобану картину чомусь не купила, хоча, пам’ятаю, дуже хотіла. І вона помстилася — згадую все життя. Сюжет також простий, як і килимки: на скромному ѓаночку сільського будинку, оточеного, зрозуміло, фруктовим садом, розвішені вони. Щойно випрані килимки, сушилися, і сонце повільно, смакуючи, випивало з них вологу, пестилося і пригорталося, ніби назавжди вирішило залишитися на цьому кольоровому клаптевому лужку. Схоже, і яскравому сонцю, і килимкам було абсолютно байдуже, як їх сприймають оточуючі. Ми ось такі, такими нас і люблять, напевно, нашептали вони тому молодому художникові, який теж замилувався, притих, захоплений, а пензель засвідчив його захват.

 Ось і літо, що минуло, нагадувало мені цей килимок. Все було — і фальсифікований гречаний мед, куплений у центрі столиці у дворі Михайлівського собору, де обманювати начебто справді гріх, і смішний напис на ножі «Я — коханий», що продавався на сільському базарі. Приваблені цим написом, зупинялися люди — хотілося дізнатися, ким і за що. Я теж взяла його, він ліг так вправно, був якимсь особливо легким, добрим, не китайським до того ж. Природно, купила, піддавшись загальному куражу. І тепер зрозуміла: він і мій коханий. Добре працює і не втомлює.

 Восени мої приятелі, що регулярно приїжджають у відпустку з Китаю, обов’язково запрошують на хризантемний десерт. Готують його при гостях, аби гостріше відчуття було. Вимиті і обсушені пелюстки потрібного сорту хризантеми занурюють у суміш борошна і яєць, швидко занурюють у гарячу олію, потім надлишки жиру витирають і подають або з цукровою пудрою, або з мармеладом. Красивий виходить десерт, але його ніколи не пробую, хоч і не демонструю цього. Дуже люблю ці харизматичні квіти, чиї вічно кучеряві голівки з мокрим ефектом прекрасні і при легких туманах, і при перших заморозках, а особливо зараз — напередодні бабиного літа.

 Аристократичність або є, або її немає. Серед хризантеми дворняжок не буває, а якщо якусь так обізвуть, то й вона виявиться прекраснішою за все інше квіткове розмаїття. Люблю їх, а кохання в клярі — не для мене.

 Бабине літо — це спокуса, воно щедро вбирає в себе чарівливість розуму, соковитість стиглих фруктів та красу осіннього цвітіння. І іноді це нас надихає...

Газета: 
Новини партнерів