Не секрет, що наші проблеми – це дурні та дороги. Але цього разу мова йтиме не про Укравтодор, а загалом про геолокаційну непосидючість українців, точніше про її відсутність. І якщо зазвичай всі дороги ведуть у Рим, то мова тут однозначно йде не про українські шляхи.
Донецький програміст Михайло Глубокий три роки тому створив «маленький сервіс для збереження ваших подорожей прямо у Твіттері». «Геолокаційна овечка» дозволяє зберігати тексти, фотографії, вміє рахувати кілометри, створює різноманітні графіки, зрештою мотивує бути першим серед мандрівників. Серед користувачів багато українців з різних регіонів, зокрема і західних. Наразі найбільше кілометрів пройшла киянка під ніком @Senta. Ця дівчина успішно подолала 80 730,3 кілометрів, побувавши, окрім закордону, у 16-ти українських областях. Сам автор овечки займає почесне друге місце, із результатом у 80 056,7 кілометрів, навідавшись, окрім закордону, також у 16 областей. Автор статті побувала лише у 11 занотованих областях, і ще 3 не занотованих.
Рівень бажання подорожувати в українців у власній країні дуже низький. Бо наші сполучення роблять все, аби не «сполучувати» (об’єднувати) між собою людей. До прикладу, українська залізниця. Попри те, що мешкаю я в Донецьку, наразі навчаюсь у Львові. Їздити на навчання – суцільна морока, яка мало того що втомлює, але й робить все, аби споганити всю поїздку. Так, перебуваючи 24 години в потязі (а це навіть не найбільш віддалені точки країни) доводиться ще викидати з життя день «до» та «після», бо потяг іде у незручний для студентів час. Раніше можна було їхати ще з пересадкою у Дніпропетровську, сідаючи на потяг до Трускавця, але цей маршрут чи то відмінили, чи то пустили в інший час. І все це, опускаючи навіть той момент, що потяги зазвичай зі Львова до Донецька і навпаки, повні-повнісінькі. Повні і звичайні потяги до Києва. Рідко можна потрапити у той час, коли вагони будуть напівпорожні. За свою практику я зустрічала такий випадок лише раз або два.
Доїхати до «українського Парижа», Чернівців, із Донецька взагалі біда. Раніше це можна було зробити двома способами: потягом із Москви, який йшов більше двох діб, та автобусом Донецьк-Чернівці, який іде добу. Про потяг сайт e-kvytok вже нічого не знає. щодо автобуса, то тут ви відправляєтесь о сьомій годині, минаєте Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Кіровоград, Вінницю, Хмельницький, Кам’янець-Подільський. І коштуватиме це задоволення вам 410 гривень.
Якщо ви оберете Івано-Франківськ, тут є також декілька варіантів. Один бюджетний, інший майже олігархічний. Перший – через Київ двома потягами за орієнтовно п’ятсот гривень. Та другий – прямий – літаком, але коштуватиме вам це задоволення мінімум 3 832гривень в один кінець. А це, вибачте, але дві заробітні платні українського лікаря!
Не хочете на захід, а хочете на море? Не питання. Але до Одеси, наприклад, також немає прямого потяга, тільки через Ясинувату або Полтаву. Хоча також можна поїхати автобусом, взяти в оренду авто або автостопом.
Тож навіть якщо захочеш, то втекти на декілька днів із задимленого заводами та шахтами міста в мальовничі куточки Карпат навряд чи зможеш. А тому нікому воно і не треба: немає грошей, бажання, часу тощо. А звідти – комплекси, незнання, стереотипи, фальшиві ідеї, політичні провокації і тому подібне. Звісно, що маловигідно сьогодні показувати країну країні. Бо тоді про що ж плести інтриги перед черговими виборами? Невигідно вводити лоукости, замість великогабаритних компаній. Єдині два «українські» лоукости в Донецьку запустили нещодавно, і ті в Німеччину та Грузію. Щодо України, то наразі є лише один подібний рейс: Київ-Сімферополь (від 261 гривні). Тому, як заведено говорити у людей старшого віку, «літати за «Київським тортом» у Київ» із Донецька стало невигідно. Вигідно лише сидіти вдома, смажити картоплю та поливати квіти. А от якби хтось колись запропонував те, як не «міфічно» поєднати Україну, а маршрутно, за адекватними цінами, комфортним транспортом, сервісом, інформаційною підтримкою, я б аплодувала стоячи, віддала свій голос на виборах, запропонувала назвати найкращий шлях іменем цієї людини, або хочете – організувати національне свято на честь цієї людини. Бо ця людина реально буде героєм своєї країни.
А тепер цікаво, хоч комусь потрібна моя пропозиція?
