Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Майстер бічних історій

24 вересня, 2021 - 09:48

Його звати Джелал Плевляк, він уже тридцять п’ять років працює на цивільній посаді в юґославській армії. Йому вже час виходити на пенсію, але він відтягує цей момент, хоче ще попрацювати, побути між людей. Після новорічної ночі він сідає в свою чорну волґу і їде зі Спліта в боснійське місто Ливно у мечеть. Так він робить кожної п’ятниці ось уже п’ятнадцять років, знає на цій дорозі кожен поворот і кожне дерево, але цього разу на кордоні Хорватії й Боснії його зупиняє раптовий снігопад і пробите колесо. У які двері постукати по допомогу – християнські чи мусульманські? Від цього рішення залежить його подальше життя, і без того багате на пригоди.

А його звати Мілєнко Єрґович, і він уже майже тридцять п’ять років тішить читачів своїми книжками. У той момент, поки Джелал Плевляк стоїть перед дверима в Богом забутому боснійському селі, Єрґович перебуває десь поруч, спостерігає, супроводжує, але не схвалює і не засуджує. Його письменницька позиція – бути свідком, а не суддею. Він бачить і знає більше за свого героя, але водночас дозволяє своєму персонажеві рухатися й обирати самостійно. В якийсь момент Єрґович покидає свого головного героя, фокус його уваги зміщується на інших. Це – один із його основних письменницьких прийомів, творчо опанований зі східних казок і творчості Іво Андрича. Це можна назвати принципом концентричних кіл, що накладають одне на одне, а можна сказати простіше: Єрґович – майстер бічних історій.

Детективний роман Єрґовича «Волґа, Волґа», який я мав приємність перекласти з хорватської, є блискучим прикладом застосування цього принципу бічних історій. А двері, перед якими зупиняється Джелал Плевляк, слугують чудовою метафорою сюжетних можливостей цієї історії. Адже коли Плевляк заходить в одні з дверей, раптом його історія припиняється і ми поринаємо в історію людей, які живуть у цьому домі. Ми не просто дізнаємося їхню біографію, а пірнаємо в їхні внутрішній світ, закамарки особистої психології, пізнаємо страхи і мрії. А десь на фоні їхній історій відлунює історія Боснії і Юґославії, Балканів і Європи; кола накладаються одне на одне і за кількадесят сторінок ми вже й забули, що це роман про Джелала Плевляка, який тридцять п’ять років працює на цивільній посаді в армії.

Мені здається, що велич Єрґовича як письменника полягає якраз у цих бічних дверях  основного сюжету, коли письменник може забути свого головного героя і сконцентруватися на інших персонажах. Це звучить парадоксально, бо суперечить ідеї роману, але саме цей парадокс письменник перетворив на свою суперсилу і фірмову ознаку. Зрештою, це не просто прийом, а ще й певний життєвий принцип, ознака великого і щирого людинолюбства – Єрґович кілька сотень сторінок може нехтувати головним героєм, щоб доглибно розказати історію простого пенсіонера, багатодітної мами, продавчині тортів чи полковника, який приховував від атеїстичної влади власну релігійність.

Поринаючи в такий текст, у читача мовби паморочиться в голові від калейдоскопу історій і людей, здається, що наратор занадто далеко відходить від основного сюжету, але наприкінці, коли всі нитки сходяться у руках шевця, раптом усвідомлюєш, що в цій історії, як і в житті, не було основного й бічних сюжетів, що всі вони рівноважливі, адже кожна людина, яку ми зустрічаємо, змінює нашу долю, а ми змінюємо її. Це історія про болючу самотність людини, про віру і втрату; роман про автомобіль і його водія, який у соціалістичній Юґославії вірить в Аллаха так само щиро, як у комуністичні ідеали. Написана як детектив, «Волґа, Волґа» виходить далеко поза межі цього жанру, вкотре доводячи, що Єрґович уміє зазирнути в найглибші закамарки людської психіки і душі.

Новини партнерів