Метафори, якими ми живемо
“Метафори, якими ми живемо” - книга Джорджа Лакоффа та Марка Джонсона, є у кожного адекватного лінгвіста. У ній відомі вчені аналізують природу метафори, її звязок із нашим світосприйняттям і приходять логічного висновку — це не просто стилістичний прийом, а дієвий і небезпечний інструмент впливу на соціальну свідомість.
По суті, увесь світ переповнений метафорами. Людське тіло, головний інструмент нашого пізнання, — має чимало обмежень. Небо насправді не блакитне, в лісі ніколи не буває тихо і час не біжить, то радше ми летимо у космічному просторі із шаленою швидкістю, яку теж, до речі, не помічаємо.
Частина метафор універсальні й спрощують нам життя. Ми порівнюємо дім із фортецею, а кохану із сонцем, наголошуючи на рисах, які важливі для нас у ту мить — безпека у домі й тепло рідних рук. Коли кажемо, що “росія впилася у тіло країни” - відчуваємо, як нам болить, коли ж обираємо когось головою — дозволяємо керувати іншими “частинами організму”.
Спеціально сконструйовані метафори цікаві не лише лінгвістам, адже можуть бути й зброєю, і вишуканим інструментом маніпуляції. Політики про це знають, тому згаданий на початку цього тексту Джордж Лакофф неодноразово консультував лідерів президентських перегонів у США, допомагав обирати дієві слогани чи навпаки, шукати слабкі місця в комунікаційній стратегії опонента.
Спонтанні, особисті метафори відкривають підсвідомість, показують суть людини. Легко уявити, що досвід у тих, хто порівнює любов з війною чи хворобою, інший від тих, хто порівнює її із подорожжю чи шоколадом. Погодьтеся, напевне й у вас у житті бували розмови, після яких хотілося в душ (так, це я теж кажу метафорично). Слова, що їх добирав співрозмовник, здавалися вам неприємними, некрасивими, чужими. І мова не про конфлікт або суперечку, а просто про інший ментальний світ, у якому живе та людина і де вам — не комфортно. “Засранці й корабельні сосни, робочі баби й разбойнікі” - от нові метафори нашої політичної дійсності, от метафори, якими ми живемо. Можна багато говорити про повагу до жінки, гендерну рівність, та просто адекватність, та все це — другорядне. Першорядне те, що у них в головах, але от мені туди зазирати геть не хочеться, а вам?
