Замість плекати й виховувати щирих патріотів Матері-України, ми вирощуємо сварливих партійців та патріотів рідних загумінків, що зменшують у своїй вузькій уяві велику й багату Україну до своєї волости.
Іван Лютий-Лютенко, український військовий та громадський діяч, підприємець, меценат

Мішень Деркача

«22–28.01.2021»
28 січня, 2021 - 19:06

Поки Сенат у США готується розглянути вже другий імпічмент тепер уже з приставкою «екс» президенту Дональду Трампу, в Україні справи у переможця президентських виборів у Сполучених Штатах йдуть не так добре. Без перебільшення, саме час говорити про стратегічний прорахунок Трампа. — Замість того щоб намагатися оскаржити результати виборів в американських судах, йому варто було подати позов до суду Печерського. Хоч скільки призначай консервативних суддів, спертися ти зможеш тільки на старих-добрих корупціонерів. Хоч би як там було, у Печерському суді за таку неувагу на Трампа не ображаються. І, незважаючи на те, що Джо Байден уже протирає крісло в Овальному кабінеті, в Україні, яку кремлівські язики давно вже нарекли американською колонією, не побоялися відкрити на чинного президента США дві нові кримінальні справи. Думаю, якщо так піде й далі, згадайте мої слова, ми ще побачимо розгляд імпічменту Байдена...  — ні, звичайно, не в Печерському, тут потрібен рівень вищий — ...у Київському окружному адміністративному суді.

У кожному жарті, як кажуть, завжди має бути лише частка жарту. У попередньому абзаці це стосується Трампа, але не українських судів. Хоч би які зусилля докладали Трамп і його адвокат Джуліані, який курирував контакти в Україні, щоб зганьбити свого головного опонента, «плівки Деркача» виявилися занадто навіть для них. — На відміну від менш прискіпливого до доказів Печерського суду, Державний департамент ще в каденцію 45-го президента прямо назвав нібито записи розмови Порошенка й Байдена виготовленою з метою втручання у вибори в США фальшивкою, а народного депутата України Андрія Деркача, котрий оприлюднив їх, — агентом російських спецслужб. З подальшим запровадженням санкцій для нього самого та його найактивніших найближчих підспівувачів та інформаційних смітників, що брали участь в інформаційному вкиданні. Здавалося б, наочно давши таким чином зрозуміти, що тема з фальшивими записами після зміни президента США не просто не актуальна, вона токсична.

Тим часом, на тлі анекдотичних спроб Олександра Дубинського, котрий потрапив до цього списку санкцій, пояснити, що «відбулася велика помилка» і просто не так зрозуміли, а порожнього місця в кріслі президента України умовити Дубинського добровільно вийти з фракції «Слуг», сам Андрій Деркач, наче й не було нічого, продовжив розкручувати тему записів. 22-го за рішенням Печерського суду відкрили дві нові справи (про це стало відомо тільки у вівторок), а напередодні, 21-го, під інавгураційний салют у Вашингтоні вийшло його розлоге інтерв’ю «Стране» (що після арешту росіянина Кирила Вишинського стала неофіційною філією забороненого в Україні РІА «Новости»). Головне в ньому: опубліковано лише 45 хвилин, але у розпорядженні Деркача є ще 5 годин записів, у яких чимало компромату стосується суверенітету країни і відносин України з її закордонними партнерами (загальновідома властивість подібного роду «компромату» — чим далі, тим більше тривалість «записів»). Що, загалом, наводить на думку, що головною мішенню цієї російської інформаційної атаки був аж ніяк не Джо Байден.

І навіть не експрезидент України Петро Порошенко — другий після Байдена фігурант порушених кримінальних справ. Навпаки, насправді, з огляду на зацікавленість Зеленського та його оточення в дискредитації п’ятого президента, що набула хворобливих форм, ім’я Порошенка лише засіб маніпулювати Банковою та СБУ, незважаючи на негативну реакцію з Вашингтона, незважаючи на публічне звинувачення Мінфіном США Деркача в роботі на російські спецслужби, безкарно продовжувати. Головна мішень тих, хто смикає за мотузочки Деркача, — не Байден, не Порошенко і навіть не зменшення підтримки Штатами України в її протистоянні з Росією (і тут ефект не більш ніж нульовий). Насправді їхня мета  — політична дестабілізація України, повна дискредитація її державних інститутів. З одного боку, Деркач грає на фобіях Зеленського, що давно вже набули самогубних форм. З другого — коли судова гілка, при повній деградації законодавчої й виконавчої гілок, заповнює вакуум влади, скандальні рішення на кшталт чергового прийнятого Печерським судом у справах проти Байдена і Порошенка стали для неї чудовим способом позначити територію — продемонструвати вседозволеність і свою безкарність, хто сьогодні реальна влада в країні.

Як результат країна навіть не без спротиву, при зацікавленій співучасті усіх сторін завдяки чудодійному мастилу з «плівок Деркача» зі зростаючим прискоренням котиться у прірву. Не у Байдена, не у Порошенка мітить Деркач. Його мета — разом із Зеленським поховати Україну.

Газета: 
Новини партнерів