Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Молодильне яблучко

30 липня, 2021 - 13:11

Можливо, якийсь фахівець збудувавши графік, розрахувавши траєкторію зухвалого польоту, а математики стверджують, що  саме в ній, у математиці,  прихована універсальна схема природи речей і будови світу. Можливо, і пояснив би, як стоячи від дачної яблуні досить далеко, я отримала прицільний удар недозрілим яблуком прямо по тім’ячку, причому, воно, це яблучко, навіть трохи погралося, злегка перекочуючись на  моїй голові.  Ось така була гроза. Відразу промайнула думка — або зовсім розучуся писати, або  стану писати краще, а, можливо, після двох щеплень нарешті рвону кудись далі, ніж на дачу. Ось уже два роки про це мрію. Або припиню виписувати та занотовувати в пам’яті все нові  й нові рецепти всілякої випічки, будемо відвертими, не для схуднення,  або ще щось станеться, адже не щодня яблуко падає на голову. Так, після дачної самоти, а це, як відомо, вміло розіграна ілюзія, адже неодмінно хочеться розповісти кому-небудь або всім одразу, яка чудова, ця моя самота. Та все ж брехати не буду — всі мої розумні думки  в цій відпустці стерли комарі, вірніше, їх неадекватна кількість. Якщо зі спекою  все-таки вмію домовитися, то з ними, проклятущими кровопивцями, не вийшло. Ось не було їх 10 років, і мені здалося, що їх ніколи вже не буде, та вони опам’яталися і повернулися. Так що, найяскравіший жахливий спогад —  це комарилія.  Та коли повернулася до київської квартири,  саме вони допомогли мені відчути особливе щастя, і я усвідомила, що літо в місті і стане моїм відпочинком. Так, удар яблука, мабуть, безслідно не минув, і ось лисяча виверткість мозку нашептала цю невиразну підказку, ніби для розради, що ось вони, мої «до, ре, мі, фа, соль»,  і, знаєте, я повірила. Ще раз переконалася в слушності сказаного, що фахівці не люблять, коли аматори будують свої власні плани, і мій сільський план  «вставати вдосвіта, щоб увесь світ був твоїм» у місті перекроївся дещо інакше. У моєму київському  дворі,  як сценарист усіх планів виступає проста лавка, колись облаштована особливо вільним депутатом минулого розливу, звичайно, для особистого піару, до того ж не за свої мізерні депутатські гроші. Кожна така лавка, як правило, поступово стає місцем нічних гулянок. ЖЕК, до речі, який абсолютно глухий і німий до скарг мешканців нашого будинку,  та все ж одного разу вразив мене власною мудрістю, чесно кажучи, хочеться її цитувати й цитувати, настільки вона універсальна. Ось дослівно: «лавку легко поставити, але її важко знести». Така глибока думка народжується тільки в такій конторі, я вважаю. 

Нещодавно на одному розкрученому каналі в новій денній розважально-пізнавальній програмі, ведучі, скажу так, що прийшло в голову, в режимі розтопленої олії, як для пісочного тіста, пустотливо сміялися показуючи сюжет, як одна літня пані (вони, звичайно, назвали її старенькою бабцею),  озброївшись пилкою, стинала депутатську лавку в своєму дворі, оскільки не витримувала щонічних галасливих гуляк. Сюжет коментували ведучі осудливо,  заїдаючи його чимось смачненьким, мовляв, ось до чого дійшло, до такого свавілля — впаяти їй штраф, притягнути  до відповідальності, щоправда, не вимагали відібрати квартиру, при цьому п’яний хлопець, який сам зізнався, що тільки-но похмелився, а це вже був ранок, сидів поруч, і сам не заперечував, що гуляють вони тут із компанією щоночі і далі гулятимуть. І так легко були зміщені акценти при поданні цього  сюжету, що однозначно виходило: ця пані з пилкою —  злочинниця (я її зовсім не виправдовую), а зухвалий п’яничка — хазяїн двору.  Ведучим, зрозуміло, була дана установка: бути в програмі повітряними, привабливими, легкими, але не завжди їх спрощена, пустотлива реакція доречна.  Спробуйте спершу, порадила б я їм, одну-дві ночі поспати  з такою переповненою крикунами лавкою під вікнами, а вранці йти на роботу.  Можливо, для цієї змученої пані  пилка і була єдиним засобом від нічних мук, і вона взяла удар  на себе.  Депутатам же всіх розливів  порадила  б не вдавати бурхливу діяльність, ставлячи лавки розбрату з панського плеча, а  вміти бачити перспективу хоч би в чомусь. У нашому дворі по сусідству з лавкою  вже оселився в підвальній норі хостел, і після другої години ночі його мешканці виходять на  свіже повітря покурити, поговорити, розім’ятися. Після наших численних скарг вони тепер не сидять на лавці, але від цього не легше,  тепер вони стоять біля неї і також базікають, сміються, клацають мобілками, щоправда, час у режимі «стоячи» помітно скоротився.

Так що —  відчула  полегшення,  але все-таки вставати вдосвіта, так щоб увесь світ був твоїм, хотілося б не з примусу, а за бажанням, навіть народилася думка: може, знову махнути у свою комарилію, тому що мій із подружками багаторічний девіз let’s be kool  став дуже проблематичним у моєму комарино-лавковому режимі. Хіба, що молодильне яблучко — зелене, незріле, щире й молоде, що вдарило мене по тім’ячку, допоможе. Я, до речі, привезла його, прилаштувала на полиці мисника поряд із жмутиком стиглої солодкої цибулі, до того ж —  красуні. Ось таке воно вийшло моє щастя цибульне з яблучним акцентом. Смугасте літо так тихо тішить мене в міській квартирі запахами кропу, букетами та цим дивовижним сувеніром —  зеленим яблуком-бешкетником. До речі, про комарів почала згадувати набагато рідше, виявилося, що вони зовсім не головні були в цьому сюжеті, а ось усі ці сільські дрібниці й допомогли мені йти назустріч нашому девізу.  Один знайомий математик навіть попросив мене: дай-но мені в оренду його, це яблучко, терміново потрібен успіх.  Я навіть  здивувалася, до чого ж наївні чоловіки, уявіть собі, навіть математики, а, може, це його ключ до Всесвіту. І я погодилася: ну, що ж — бери.

Газета: 
Новини партнерів