Це була лише прелюдія, там, де спалюють книги, згодом спалюють і людей
Генріх Гейне, німецький поет

Набат і реквієм нашої історії

20 листопада, 2017 - 12:16
ДОКТОР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАУК, ПРОФЕСОР, ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАУК Д.Ф. ЛИХВАР / ФОТО НАДАНЕ АВТОРОМ

Голодомор - наша трагічна спадщина, вона зачіпає всі струни душі, народжуючи реквієм, який повинен звучати музикою і одночасно набатом. Пам'ять про нього живе тому, що не переривається емоційний зв'язок з жертвами штучного голоду, з місцем і часом злочину проти людяності. Мені часто зустрічаються люди, які різними способами виправдовують цей злочин. Одні називають голод властивістю того часу, притаманною різним місцям і республікам СРСР. Інші пояснюють неврожаєм, треті - і зовсім не хочуть чути про нього, вважаючи Голодомор української легендою.

Все це - жалюгідні спроби приховати суть того, що відбувалося на нашій батьківщині в 30-х роках минулого століття. Яке б не було трактування трагедії, вона не здатна спростувати антилюдську суть радянської влади сталінського зразка. Якщо був голод всюди, то чому не купували продовольство так само, як і верстати для індустріалізації? Якщо в Україні був неврожай, то як міг бути виконаний план із хлібозаготівель? Якщо є живі очевидці і документи тієї епохи, то чому ми повинні слухати коментарі ситих сучасників, замість голосу виснажених свідків?

У моїй родині збереглося досить зв'язків з тим часом. Спливли вони не сьогодні, коли історія Голодомору стала предметом національного дослідження. Пам'ятаю, дітьми ми сідали за обідній стіл і дядько Данило нерідко кидав фразу, сенс якої мені став зрозумілий набагато пізніше: «Так от, кажуть, голоду не було, але урожай був. Чи не було урожаю, а голод був?». Їжа для того покоління вже не була ритуалом спілкування і задоволення, який ми засвоїли сьогодні. Вона нагадувала їм про страждання, і тому через роки після Голодомору тарілка борщу на столі викликала зовсім інші думки і почуття.

Мій дядько Данило Федорович Лихвар випустив книжку своїх спогадів, яку ми нещодавно перевидали для фахівців-аграріїв. Видатний вчений-селекціонер, член-кореспондент Української академії сільськогосподарських наук написав історію свого професійного життя ще за Брежнєва. Навіть як епіграф поставив цитату Генерального секретаря, що відкривала швидкий доступ до друкарського верстата. У цій книжці є багато цікавих фактів про побут, звичаї та цінності довоєнної епохи. Вирушивши до Глухова, де був створений Всесоюзний НДІ конопляних культур, Данило Федорович зіткнувся з вражаючими контрастами українського життя. Після Полтавщини, Чернігівщина і Сумщина виглядали занедбаним краєм. Люди ходили в постолах. Їхні рифлені сліди на курній дороги дядько сприйняв як сліди протекторів автомобільних коліс. Злидні і брак продовольства вже були постійним явищем. Дядько описує, як їли горобців, як поневірялися у вічній бідності. Наведу невеликий уривок з книжки, яка важлива як документ очевидця ще й тим, що була пропущена радянською цензурою. Та влада знала про Голодомор і не заперечувала його, але домагалася «правильної інтерпретації». Але утримаюся від коментарів. Слово Данилу Лихварю з 1980 року.

«1932 рік увійшов в історію, як рік так званого кулацького саботажу. Відповідні органи заготували з врожаю 1932 року на Україні и Північному Кавказі таку кількість зерна, що на з’іжу селянам лишилося або мало, або нічого. Ще восени 1932 року на всій території розпочався голод, який посилився взимку і досяг найтяжчих наслідків по весні 1933 року. Смерть від дистрофії в цих районах стала звичайним явищем. Незважаючи на те, що я одержував досить високу заробітну платню, моя сім’я почала відчувати голод на початку 1933 року.

Щоб уберегтися від голоду, по весні 1933 року до нас прибула із Золотоноші сестра дружини Віра Єрофіївна, яка до цього працювала на шкільній роботі. Через деякий час з цієї ж причини приїхала і моя мама з Полтави. Допомоги вимагали брат Костя і сестри Оленка та Оля, які працювали в Полтаві. Довелось носити на ринок носильні речі і все, що мало якусь ринкову вартість, щоб прогодуватися. Після того, як було винесено все, в якійсь мірі зайве, почали носити й найпотрібніше. Врешті-решт за якісь передостанні мої штани було куплено відро квашеної капусти, яку було з’їдено безпосередньо з відра за один присідок. Тут виникло питання: а що робити далі?

Другого дня після того, як була з’їдена ця капуста, я опух з голоду. Ранком, незважаючи на хворобливий стан, я пішов на роботу, та продуктивна праця не давалася, і десь через годину-півтори я мусив повернутися додому. Того ж дня за розпорядженням директора інституту Г.Г. Сарайлова я одержав з дослідного господарства інституту мішок картоплі і чималу пляшку конопляної олії. З цією несподіваною допомогою ми й пережили кризу. До того ж кілька днів я одержав виклик з Москви з ЦКК-РКІ, щоб приїхав для перевірки роботи Всесоюзного науково-дослідного інституту льонарства в Торжку. В Москві, готуючись до роботи в інституті льонарства і користуючись пристойним буфетом ЦКК-РКІ, я за сім-десять днів позбувся зовнішніх ознак дистрофії і вже більше не хворів на цю хворобу».

Пізніше я зустрівся з моїм земляком Н.Г.Климком, який у той час працював в ЦКК-РКІ. Він розповів мені, що одержав був тієї весни з нашого хутора Шилівки листа, в якому рідні писали про голод і просили допомогти їм. Взявши короткочасну відпустку, він з'їздив на рідний хутор і переконався, що родичі не перебільшували розмирів лиха. Прибувши до Москви, він щиросердечно і докладно розповів про все бачене своєму безпосередньому начальникові і… мало не позбувся партійного квитка «за панікування».

Для мене лишаються загадковими причини голоду 1933 року на Україні і Північному Кавказі. Те, що для ліквідації його в той час не було застосовано надзвичайних заходів і що преса мало реагувала на це, наводить на сумні думки. Трагедія 1933 року на Україні и Північному Кавказі, що призвела до загибелі великої кількості людей з голоду, мабуть, потребує докладного розслідування. На тлі великих звершень радянського народу, загибель людей в обмеженому регіоні може здатися дрібницею, але ж для людей, що пережили жах загибелі близьких з голоду, ця подія ще й тепер виглядає не дрібницею, а проступком, який потребує справедливої оцінки. Байдуже, що винних в цьому вже немає в живих, але багато живих, хто так чи інакше потерпів з голоду».

Це привід для роздумів і кращого розуміння історії. Розміри голоду були такі великі, що витончена у брехні радянська пропаганда не могла їх приховати повністю. Але вона все робила для применшення трагедії, не допускаючи виходу її на рівень геноциду. Російська історія і сьогодні трактує ті події, спотворюючи суть. Вона об'єднує голод у Поволжі 1921-1922 роках з Голодомором в одне явище. Наполягає на тому, що голодні роки були і в царській Росії, а значить - картина цілком типова для імперії. Проводить паралелі між різними за масштабами жертв від голоду регіонами: Кавказом, Казахстаном і Україною. Чому мій дядько, який пережив голод в Україні, пише про далекий для нього Північний Кавказ? Тому, що не можна було зосереджуватися на одній республіці, розглядати явище тільки в формі стихійного горя всього радянського народу.

Нинішня російська пропаганда заткнула за пояс радянську. Голодомор називають проектом США проти Росії, наклепом на лад, який «не давав людям ритися в сміттєвих баках». «Фальсифікатори нашої історії, спекулюючи на окремих, можна сказати стихійних лихах у давні часи становлення сільського господарства Радянського Союзу, замовчують про досягнення СРСР у справі забезпечення населення високоякісними, за ціною доступними всім продуктами харчування». Це цитата недавнього великого тексту на сайті популярного в Росії телеканалу.

Я вирішила розповісти про мемуари того, хто, намагався забезпечити народ доступними продуктами харчування, але ледь не помер від голоду сам. Уявляю характер людини і характер країни. Людина вирощувала сотні тонн зерна, але не могла придбати жменьку для себе. Країна спостерігала за голодною агонією мільйонів, але вважала за краще «не сіяти паніку» для їхнього порятунку.

Правда історії - категорія постійна, це брехня вимагає постійних інтерпретацій. Тому знаю, стогін замучених голодом обертається відплатою катам.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments