«Нас хочуть перетворити на Маріуполь»
Таке твердження тепер часто можна почути в Чернігові. Справді, складається враження, що не зумівши захопити центр Сіверщини головний наголос ворог зробив на знекровленні міста. Два дні тому мешканців приголомшила новина – московити за допомогою авіабомб знищили старий міст через Десну, яким йшла евакуація в київському напрямі. Таким чином звичайний шлях став неможливим.
Подія до того ж знакова. Це угорський міст, який дістався Чернігову внаслідок Другої світової війни в якості частки репарацій. Тоді, під час окупації, в області розміщувалося чимало мадярських військ. Вони прославилися особливо хамським та зневажливим ставленням до місцевого населення – настільки, що переповідали випадки пошуку захисту у німців. За час що минув міст став візитівкою в'їзду до міста зі сторони історичного центру. Переїхав – от вже Катеринка (церква). І навпаки – перебрався на правий берег - бувай Чернігів. Символіка – один із аргументів, чому його так вперто, кілька разів, капітально ремонтували – останній раз (вдало) в 2004 р. І от прийшли нові окупанти та, заради створення нестерпних умов для містян, знищили старий, але такий потрібний та дещо сентиментальний міст.
Тривають обстріли міста, вочевидь. На відміну від перших днів війни це вже не сприймається як щось надзвичайне. Днями мав можливість вперше відчути на собі що таке опинитися посеред артилерійської дуелі, коли снаряди виразно свистять у тебе над головою, а частина розривається доволі близько. Пару годин. А в деяких районах міста, що розташувалися біля в'їздів до нього, люди жили за таких обставин по два тижні. У підвалах. На тепер найбільше постраждали передмістя – тут руйнації настільки значні, що жити стало неможливо. Хто міг, той евакуювався, частина перебралася ближче до центру міста. Знайомий журналіст зазначив – люди, які переживають війну в Чернігові, стають особливими. Можливо, принаймні, точно впливає на сприйняття навколишнього світу. В день 23 березня (коли зруйнували міст) та наступну ніч інтенсивність вогню посилилася в рази. А це означає, що кількість жертв та обсяги руйнувань зростають. Голова обласної військової адміністрації В'ячеслав Чаус зазначив, що кількість жертв серед мирного населення міста сягнула двохсот. До війни Чернігів був відомий не лише комфортом, історіє, пивом, а й рівнем безпеки. Тепер все інакше – ніколи не знаєш де, що, куди може прилетіти.
Є чергові інфраструктурні втрати – орки пошкодили одне з відомих продовольчих підприємств. Найгірше, що при цьому влучили в мережу постачання аміаку. На щастя, значного витоку не сталося. Це другий (щонайменше) подібний випадок під час війни. Можливо, ми зіткнулися з «креативним» способом ведення хімічної війни, який не передбачає безпосереднє поширення хімічних речовин нападником, але в результаті вражень об'єктів має досягнути такого ефекту.
На відміну від попередніх днів протягом доби, коли зруйнували міст, ворожі обстріли не обмежилися переважно світлим часом – тієї ночі гатили десь до третьої години. Як за такої какафонії засинати – вже можна. Людина демонструє дива адаптації. Підхід такий – станеться, що станеться, а відпочивати треба.
В місті помітно поменшало машин – інтенсивність руху впала на порядки. Чернігів перетворився на місто пішоходів та велосипедистів. За нинішніх обставин наявність ровера – неабияка перевага. За його допомогою можна доволі впевнено та швидко пересуватися куди тобі треба. І що важливо – фактично уникати вимушеної локалізації міського середовища. А це питання виживання – працює дуже незначна кількість торгівельних закладів. З аптеками ще гірше. Щоправда, працюють безкоштовні – тобто можна прийти, відстояти чергу та щось отримати. Що буде. Найбільше не вистачає ліків від серцево-судинних захворювань, тиску, цукрового діабету. Тож хто може – допомога буде корисною.
В Чернігові замало генераторів струму. На жаль, стан пошкоджень мереж такий, що місто невизначено довгий час знаходитиметься без електрики. Таланить тим, у кого вона з'являється хоч на кілька годин. Відповідно централізоване водо- та теплопостачання надалі відсутнє. Та й з фахівцями проблема – багато хто виїхав. Генератори дозволяють підтримувати зв'язок (хоч і дуже неякісний), значення якого зросло в рази. Тож прошу підтримати заклик міського голови Владислава Атрошенка про постачання Чернігову більшої кількості генераторів.
Ще один пристрій, в якому відчутна потреба, невеличкі плити з малими газовими балонами. Або ж подібні за функціями. Кілька таких приладів на висотку дозволять мешканцям відмовитися від розпалювання багаття у дворі для приготування їжі.
Попри все місто дише та бореться, напрацьовуючи форс-мажорний алгоритм. Все оголилося та стало чіткішим. Можливо, в тому є свій сенс.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
