Навчитися сплачувати за рахунками...
«06-12.07.2018»
Зізнатися, у мене з приводу чергової акції власників євроблях двояке відчуття. З одного боку, закон однаковий для всіх, і всі ці розмови, що «ніхто не платитиме надхмарні податки», спростовуються елементарною статистикою. Законослухняних громадян виявилося більше як мінімум на порядок. Не подобаються податки — виходь на вулицю і борися з несправедливими, як тобі здається, податками, а потім, уже після їх скасування, купуй і ввозь. А не постфактум намагайся узаконити через протест провезену через шпарини в кордоні та законі контрабанду, намагаючись перекласти обов’язок платити не на державу, ні, а на свого ж власного сусіда. Звідки беруться такі податки? Та з вашого ж брата-контрабандиста і з наших співгромадян, які охоче скуповують контрабанду в магазинах «конфіскату» та «продуктів з Європи». Все, що їх власники не заплатили до бюджету, держава все одно відшкодовує з нашої ж із вами кишені у вигляді «надхмарних податків» на бізнес і легальну торгівлю. Ринок, побудований на шпаринах у законі, все одно своє візьме. Не на машинах, так на чомусь ще, не оминаючи й вас. Отже, всі ці акції власників євроблях — це ті ж вкладники банку «Михайлівський», які жадали дешевого житла за державний рахунок, вони ж — пайовики самобудів Войцехівського, що обдурили самих себе... Даруйте, панове, я не розумію, чому за вашу дурість і жадібність я повинен платити.
Але у цієї історії є ще один аспект. Якщо суспільство чимось хворіє, симптоми цієї хвороби обов’язково спостерігаються і у влади. Я навіть не про те, що серед найбільш наближених до влади людей повно шахраїв, чиї спосіб мислення і манера вести справи не відрізняються від власників євроблях. І чиї витівки із законом коштують нам усім набагато дорожче. Є таке, і це не виправдання діяти так само і нам. Ми за цими поняттями жили більше чверті сторіччя, і не мені вам пояснювати, до чого це все призвело. Це дві сторони одного й того ж явища, яке руйнує наше суспільство, і з яким потрібно нещадно, щоб уникнути руйнування цього суспільства — нашої з вами держави, боротися. Я про те, що і місцева влада, попри зростаючі унаслідок децентралізації бюджети, не проти перекласти свої проблеми на загальнодержавний, а значить, і наш із вами бюджет.
Наприклад, ось уже декілька місяців міська влада Києва намагається пояснити киянам, що їхні та комунальних підприємств борги за тепло, які накопичилися за декілька років, повинні оплачувати не вони самі, а корпорація «Нафтогаз», що перебуває у власності держави — власності всіх українців. Слава Богу, вона відсудила у росіян якісь там мільярди, то чом би їй з них і не заплатити. Мені дивно, чому борги найбагатшого міста України, яке до того ж отримує додатково кошти з бюджету, що компенсують його витрати на столичний статус, повинні оплачувати жителі сіл і містечок, де зарплати менші київських у рази. Лише тому, що власник компанії «Київенерго», що раніше поставляла киянам тепло, Ахметов? Невже один цей факт є підставою не платити за отримані послуги? Я цілком допускаю, що так можуть вважати недалекі, неосвічені люди. Але як може так діяти і говорити людина, наділена владою?! Ще ніколи, за жодного з колишніх керівників міста, хоч яким огидним був той же Черновецький, влада мого міста не опускалася в своєму популізмі так низько — до самих люмпенів, до самого дна.
Для мене як громадянина цієї країни і як члена київської громади немає ніякої різниці між вимогами власників євроблях і позицією керівництва Києва. І вони не одні в цій країні такі, пригадуєте, як нещодавно шантажував «сміттєвою кризою» Київ мер Львова, який вважав, що за ігноровану ним роками проблему повинні платити зі своєї кишені всі ми. Здається, тепер київський міський голова готується перекласти на державний бюджет ще одну ігноровану ним роками проблему — неоплачений кредит, і це загрожує зупинкою метрополітену. Можливо, варто, наприклад, відкласти на декілька років будівництво пішохідного моста з Володимирської гірки та розібратися спершу з боргами, що накопичилися? Може, вже час навчитися нарешті жити відповідно до коштів? На жаль, надій на це немає. У світлі виборів, що наближаються, в очах виборців перерізана стрічка на зовсім не нагальному для міста (особливо на тлі прогнилих комунікацій та сміттєвої катастрофи, що наближається — вже київської, а не львівської...) об’єкті виглядатиме ефектніше, ніж сплачені борги.
Є ще одна причина, чому місцева влада, звичайні громадяни — євробляхери, ніяк не навчаться жити відповідно до доходів. Це радянського ще розливу інфантилізм, упевненість, що рано чи пізно ігноровані тобою проблеми вирішить за тебе хтось інший. Варто лише довести цю проблему до стану катастрофи, і тоді хто-небудь — у юності батьки, у випадку з євробляхерами та київською владою держава — обов’язково заплатить. Урешті-решт, чи не жила за такими законами, перебиваючись з емвеефівського на російські кредити, вся наша країна. Врешті-решт, чи не очікувана багатьма нашими громадянами наступна європейська «шара» була для них головним аргументом на користь підтримки курсу нашої країни до Євросоюзу. Так вийшло, цей наш спосіб життя веде в протилежному напрямкові. У Європі, як виявилося, все по-іншому. Скільки Греція не шантажувала ЄС, скільки громадяни там не голосували за популістів, тим усе ж, попри перемогу на виборах, довелося прийняти непопулярні рішення. Навчитися чинити відповідально — відповідати за свої дії, урізувати витрати та сплачувати свої борги. Якщо ми збираємося і далі йти до Європи, цей непростий вибір — нарешті навчитися платити за рахунками та жити згідно із законом — належить зробити і нам. Чи зважиться у світлі виборів, що наближаються, на це керівництво країни, побачимо. Втім, насправді, вибору в них немає. Адже це вже зрозуміло: так далі жити не можна.
