Щасливий той, хто в чорні дні збереже чистоту серця.
Шарль Де Костер, бельгійський письменник

Не всім «варягам» місце тут...

«27.07-10.08.2017»
10 серпня, 2017 - 19:58

Загадка природи, справжній виклик для вчених пояснити, чому Закон збереження на поляків в українській владі діє, а на литовців і грузинів — ні. Оголошена в середу відставка Войцеха Балчуна — вже другий за останні тижні гучний камінг-аут одного з колись широко розрекламованих «варягів» — іноземних фахівців, на допомогу яких українці покладалися в надії прискорити проведення реформ. І якщо добровільно-вимушена відставка очільника «Укрзалізниці» збіглася з призначенням іншого його співвітчизника Юзефа Станчака президентом ПАТ «Укртрансгаз», «варяги першої хвилі» — грузини, практично зникли з коридорів української влади, деякі не без скандалу, як і у своїй рідній країні.

Зараз, після трохи менш ніж 3 років, більшість українців вже майже не пам’ятають запеклу дискусію довкола ідеї запрошення на керівні посади в органах влади і державних підприємствах України іноземців з гучними іменами, що зарекомендували себе на батьківщині. Більшості, і авторові цих рядків також, тоді здавалося, що досвід реформування пострадянських структур дасть їм змогу обійти всі мілини, уникнути всіх помилок, і, що головне, створити для українців, що сумніваються, та зарубіжних інвесторів хоча б кілька ефектних вітрин українських реформ. Результат вийшов як з бувалим лоцманом у фільмі «Волга-Волга»: на шляху реформ ми до крові обдерли зад об кожну мілину, а замість «вітрини» ми отримали лише кілька голих манекенів, здатних привернути хіба що жовтих журналістів, проте аж ніяк не зарубіжний капітал. Той, хто чекав від них повторення колишніх успіхів, у кращому разі як в Одесі, його отримав як фарс.

За суперечками, чи є позбавлення громадянства Саакашвілі або відставка Балчуна відступом від курсу реформ, чи навіть, у випадку з першим, порушенням закону, численні коментатори та експерти якось забули обговорити, а чи не припустилися ми, їх призначаючи, помилок, чого чекали ми від того ж таки Саакашвілі — ефективного менеджменту чи оглушливого порожнього самопіару, реальних результатів його роботи чи спроб за будь-яку ціну перекласти провину на опонентів за свій оглушливий одеський провал. Так само і з Балчуном, його неспішні реформи, терпимість до більшості корупційних схем, врешті-решт те, що день у день впадало у вічі українцям, — вічно, всупереч переможним прес-релізам, непрацюючі ескалатори на київському вокзалі чи непрацюючі посеред спекотного літа кондиціонери у щойно відремонтованих потягах. — Чи цього ми чекали від розрекламованого польського реформатора і скільки ще нам довелося б чекати результатів його реформ? Публічно визнати провину за свої колишні помилки однаковою мірою не хочуть ні українське громадянське суспільство, ні Президент. Як результат — загальне оплакування невдачі там, де потрібно було б виносити урок.

Піддавшись спокусі простих рішень, ми відбирали «варягів» по одежині, тоді як слід було б це зробити по уму. Реформатор — це не лише вітрина, не лише «зірка», яка раз по раз з’являється на екрані, а й злагоджена команда за його спиною. Без неї «вітрина» не більше, ніж картонний муляж, який швидко втратить свій блиск, розповзеться під першим же дощем. Прості рішення не працюють, неможливо досягти успіху в реформах, замінивши лише голову. Хоч би що там 2 тисячі років тому стверджував грек Плутарх, риба гниє не з голови, а з кишок.

Як в українському футболі, і в державному секторі час придбаня готових «зірок» минув. Виявилось, в міністерствах, на керівних посадах у все ще державних корпораціях нам потрібні не кілька розкручених, що добре пишуть у соціальних мережах і говорять голів, які мають привабливий вигляд на екранах, а десятки тисяч сірого кольору технократів. Не Саакашвілі та Балчун, а нові Яресько, і дуже хотілося б ще раз не помилитися, нові Супрун. Належить зробити багато брудної роботи, а про успіхи реформ дедалі більше судять не за вдалим піаром, а за реальними результатами. Якщо після ремонту вмикаєш, і не працює, шукаєш нового майстра. І нема чого переживати, що колишній залишився без роботи — сам винен.

Ну а «зірки», стільки разів обпікшись на заїжджих, чи не краще надалі запалювати свої?

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments