Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Нічого особистого, або український Пігмаліон

«19–25.08.2021»
19 серпня, 2021 - 18:51

Ну, дякувати Богові, нам лише здалося. Усі ці радянські інсталяції на Інститутській — макети хрущовок і «брежнєвок» із Вовиного криворізького дитинства, автомати без газованої води, якими масовики-витівники з Банкової намагалися прикрити на час ювілейних урочистостей портрети загиблих тут героїв Небесної сотні, це не виклик, не демонстрація принципової позиції нинішньої влади щодо Революції гідності. Нехай навіть нещодавно звільнена з Офісу президента за некомпетентність (надмірна кваліфікація як на тепер) колишня прессекретарка Зеленського і свіжоспечена мемуаристка Юлія Мендель й дозволила собі напередодні відпустити кілька коментарів щодо українських майданів. Мовляв, їх результатом може бути тільки перетворення України на бананову державу. — Втім, у світлі її власного та її нещодавніх роботодавців досвіду перебування при владі (і тільки його) ця теза має певний сенс.

Ні, ну звісно ж на Банковій не поділяють цінностей Революції гідності. Але, як частина державної політики, затвердженого Радою календаря історичних дат там цілком готові дотримуватися, як вони його розуміють, ритуалу. — Врешті-решт, навіть президент Янукович раз на рік виголошував чергові промови біля меморіалу Голодомору. Ось і Зеленський, цього не можна заперечувати, в сенсі країни, якою з волі випадку він зараз керує, за два роки пройшов великий шлях. Самі посудіть, від радянської першотравневої «ходи гідності» на Хрещатику 24 серпня 2019 го ( «ніж проводити паради, краще роздати ці гроші військовикам») до нинішнього помпезного, Порошенкові на заздрість (суджу не тільки з озвучених планів, а й з техніки, яка в межах першої з трьох передбачених генеральних репетицій щойно понад дві години в повітрі і на землі гуркотіла повз мій будинок на Великій Васильківській), військового параду. Ну а що там за зачиненими дверима без краваток між собою Єрмаки з Подоляками говорять, це ніби не береться до уваги, якби лишень Мендель не поділилася цим по секрету в instagram з рештою країни, яка не читала її мемуарів.

Лякає інше. Дуже великими грішми можна вивести хлопчика з провінційного підворіття в президенти. Але витравити з нього провінцію та підворіття, хоч би що там писав з цього приводу старий ідеаліст Бернард Шоу (в додатку до лондонських квіткарок, звісно, для милоти), найчастіше не можна. Однаково, чи то Зеленський зразка 2019 року (совкова «хода гідності»), 2020 року (Сердючка верхи на вагоні метро біля святої Софії — це крутіше, ніж дрифт від Red Bull, що вас обурив), чи той, що готується пишно — парадом, міжнародним самітом, в якому візьмуть участь глави або високопосадовці понад 40 країн, концертами одразу на всі смаки — від світової оперної зірки, що заходить, Андреа Бочеллі (сцену якому спорудили прямо поверх братської могили жертв Січневого повстання 1918 року) до кладовища української пострадянської попси з десантованими з повітря шароварами, відзначити 30-річчя незалежності України нинішній, зразка 2021 року, Зеленський — можливо, у трохи патріотичнішому вбранні, це ті ж таки безкультур’я, несмак, одне слово, кітч. Інсталяція портретів Небесної сотні (вони ж, до речі, офіційно є Героями України) або декомунізована братська могила більшовиків, вони не зі зла, вони просто не розуміють, як, скажімо, вітер гуляє в голові у підлітків, що смажать по приколу на Вічному вогні шашлик.

Геть усе — від сцени на кістках до встановленої нещодавно під вікнами президента (ще одна ілюстрація, вони щодня дивляться і не бачать) пародії на творчість Марії Приймаченко, це та, що розповзлася нашими містами раковими пухлинами безликих кварталів мурашників-багатоповерхівок та метастазами офісних центрів на місці пам’яток історії та архітектури, з низькопробними телешоу, що заповнили по самі вінця дозвілля десятків мільйонів українців, з обдуреними профанацією освіти мільйонами молодих українців, які вступають у доросле життя, з беззмінним «співаючим ректором» на чолі головної кузні кадрів культури та плагіатором на чолі міністерства освіти, все разом це естетика «Кварталу», яка відзначає свій тріумф (а ви думали, ювілей незалежності ?!).  Тріумф, який в самий день ювілею вони мають намір увічнити голосуванням за затвердження скандального, безграмотного, а тому такого, що цілком гармонує із сьогоднішнім станом справ у країні, проєкту великого герба. Нічого особистого, вони не зі зла. За таких такі й проголосували.

Газета: 
Новини партнерів