Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Остання гарба

6 серпня, 2021 - 09:02

Схоже, найеротичніша упряж на сьогодні — це гроші робити. Це збуджує і ніколи не набридає, особливо, в ці наші очерствілі часи здивуватися чомусь зворушливому, спокійному, безхитрісному так радісно, що підсвідомо, зрізуючи всі кути, хочеться відпочити на несподіваному цьому острівці щирості, хоч цей сюжет і не без печалі. На записочці від руки, що адресована мені Оленою Малишко з роду українського композитора XVIII сторіччя Максима Березовського, прочитала: «Цю гру «Флірт квітів» моя прабабуся Марія Павлівна Березовська вивезла з родинного маєтку в селі Старий Білоус Чернігівської губернії в лютому 1918 року в ніч, виїжджаючи зі свого дворянського гнізда останньою гарбою, куди похапцем були закинуті зібрані речі, прихопила й цю дрібничку — так звані «карти флірт квітів». Пояснювати навіщо, абсолютно нікому не потрібно, і так зрозуміло, як усі біженці з болем і особливою вірою, що варто узяти якусь свою улюблену іграшку, і світ спокійних задоволень і звично налагодженого життя обов’язково повернеться. Якось по-новому прочитала цю записочку шестирічної давності та з особливою увагою вивчала копії старовинних карт, ще раз перечитала її звернення до мене, і, здається, зрозуміла, що за тієї випадкової зустрічі я багато упустила.  Тоді зібралися ми з подружками в, так званому, англійському клубі, в якому вже 20 років звикли збиратися без сторонніх, а тоді Олена Малишко була запрошена як виняток, ось і слухала я її у піввуха, ми звикли слухати тільки себе. Так і залишилася, ніби за кадром, її розповідь про те, що їй пощастило дещо повернути з втраченої садиби. І ще казала вона, що мріє створити там музей Максима Березовського, і навіть, начебто, вигадала і сама якийсь вальс, хоч до музики не має ніякого стосунку. Зараз я все відновила дуже чітко, яскравіше навіть, ніж тоді, коли слухала. Може, best h став на шість років старшим і підказав — це не була звичайна пересічна зустріч. Так, сумні сюжети в щоденній хроніці телевізійній і газетній ніби наблизили, став зрозумілішим біль людей, що втрачають усе. А найцікавіше, що в моїх руках ці стилізовані карти повелися абсолютно несподівано активно — вони ніби запропонували: давай пограємо, по-своєму врівноважимо внутрішні бурі. Що ж, квітковий флірт — теж своєрідний тренінг, нехай і жартівливий.

Цікаво, як можна грати самій з собою, подумала я, якщо квіти все-таки, фліртуючи, чекають відповіді від візаві, але заглибившись, перебуваючи в «убранні» троянди, незабудки, нарциса, конвалії та продовжуючи подумки писати цю п’єсу з відкритим фіналом, почала відповідати репліками, написаними на картах поряд з конкретною квіткою, і навіть заперечувати, кокетувати, повчати, туманити недомовленістю. Виходить — ніхто і не потрібний тобі, сиди та базікай сама з собою (щоправда, є навіть такий діагноз, не варто про це забувати). Але ж ця гра обіцяла дати можливість вести розмову під прикриттям квітів одночасно з різними особами і на різні теми, але чомусь обрала найдратівливіше, якось мимохіть так вийшло. Чомусь наткнулася на мaк, який порушив легку тональність розмови, прочитавши його категоричне: «Звичайно, щастя у багатстві» — заявив підпис під його картинкою, а додала наступна карта того ж персонажа: «Солодка самотність удвох» — щоправда, не згадано, де саме, але папрарацці не проминуть можливості з’ясувати, гадаю. Потім когось переконував: «Не підливай олію у вогонь». Утрутилася троянда: «Зі мною жартувати небезпечно», а гвоздика зупинила: «Ви не боїтеся пліток?». Тут і левкой підсумував: «Де сили взяти не можна, потрібна манера», а фіалка єхидно уточнила: «Чи бажаєте ви володарювати?», а я б додала від себе коротеньке слово «ще» із запитанням. Але щоб більше не заглиблюватися в якісь натяки та порівняння, різко зміню ракурс і зберу свій букет із зовсім простих — не глянцевих — спостережень на вулиці, в транспорті, на базарі врешті-решт.

Давно не бачила, до речі, на моєму звичному базарі, Лук’янівському, особливого меду з якогось хутора з майже жартівливою назвою Наливайка, де працює особливий бджоляр. Чесно кажучи, скучила за його медом, тому що він пропонував, ну настільки чесний, що зараз навіть і не зустрінеш. До того ж, завжди детально розповідав, як і що, як вибирати, як куштувати, як взагалі відчувати душу меду. На банках із медом, помітила тоді напис: «Зроблено в Наливайці» — причому, поруч він продублював напис англійською, і мені стало цікаво і трохи смішно. Made — ‘це вже занадто, що до вас приходять по мед іноземці, чи так для форсу?

— Якщо хочете, для самоповаги: продукція у мене високоякісна, не хімічу, і ціна не нахабна. Нещодавно купили мед литовці, стверджували, що у них такої якості набагато дорожчий, та й знайти такий, як у мене, важко. Написав англійською, звичайно, для жарту, але купувати почали жвавіше — індивідуальний підхід, розумієте.

Такі зустрічі дуже запам’ятовуються. Чесно кажучи, за пустотливою Наливайкою я дуже сумую, можливо, ще зустріну його мед на базарі.

У тролейбусі, коли їхала з маленьким букетиком квітів і оранжево-жовтою динею, що виглядає з сумки, жінка, що сиділа навпроти, раптом запитала: «Почім квіточки? Вони такі милі». Причому, навіть захисна маска не приховала її якусь таку сумну міміку, і я дізналася, що вона мала на увазі. Такої дрібниці як букетик квітів жінка тепер теж не може собі дозволити часто. Хоч раніше, розповіла, у неї завжди вдома стояли квіти і на робочому столі теж. Ну, 10 гривень за якусь, ну, не знаю, вона сказала айстру, хоча вони тільки починаються, а я бачила і по 15, вона дозволити собі не може. Чесно кажучи, я купую квіти не пафосні, тому що занадто глянцеві не люблю, а на дачі я взагалі свої квіти не можу зрізувати — шкода їх. Щось дивне відбувається з цінами на квіти і цьогоріч і минулого, навіть прості чорнобривці можуть дотягнути смішних цифр, але чомусь не смішно.

Флірт життя — вічний, це і натхнення і розчарування, і щастя, і горе, і перемоги. Таємниця гри, умовного садівника (тобто кожного з нас), що фліртує і практикує, зовсім не таємниця — виростити та зберегти те, що дуже дороге. Слушно зауважила примула (тільки помітила): «Не філософствуйте нудно». І тут же мені захотілося огризнутися: «Я і не збиралася». А цей мак, помітила в останню хвилину приписку на іншій карті, раптом настрахав: «Зі мною жартувати небезпечно». Нічого собі, а хто, власне, жартував?

Вочевидь не я.

Газета: 
Новини партнерів