Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Плитка

1 червня, 2019 - 15:55

Навколо нас – безліч символів. Подивишся, здається, на  звичну річ, а за нею побачиш таке… Сьогодні я хочу вам розповісти про плитку, звичайну тротуарну плитку, яка масово почала з’являтися  на тротуарах наших  міст. Гарна штука, правда?! Там, де вчора люди ноги ламали, перестрибуючи ями, з’явилась вона – плитка! … Йде собі пані, вистукуючи каблучками, аж ніяк не переймаючись – що це за плитка, звідки, почім? Врешті, ми всі звикли гучно-радісно вітати позитив. Його ж так не вистачає в повсякденні!

Наші обласні центри наввипередки викладають плитку. Навіть – «вишиванками»…  Патріотично! І то нічого, що вигідний «плиточний бізнес» це – вотчина практично усіх міських голів чи їхніх заступників. Зайнявши кабінет міського очільника, чиновник  одразу налагоджує ( чи перехоплює від попередника) «плиточний бізнес»!  Потрібна штука,! Красива, зрима й основне – вдячна з боку електорату.  Скажімо, заміна зношеної каналізації,  на яку страждають усі наші міста,  річ  менш вдячна і не впадає в око.

Столицею «плиткового бізнесу» визнано Харків із мером-бізнесменом Кернесом. Показовим серед «плиточних міст» є сусідні з Харковим - Суми. Тут плитка – «постійнодіючий» елемент виборчої компанії, адже нею викладають не скільки тротуари, як – двори! Конкретні  «виборчі двори». На  розбиті дороги й тротуари люди, за  дослідженням політтехнологів, звертають увагу менше. А ось, коли, до тебе в двір, заїхала техніка, навела красу… (Це ж – у мене, це ж – моє!) Словом, «купуються» сумчани на цю плитку не один рік і голосують за владу, яка, власне, цю плитку й виробляє за кошти місцевого бюджету, заробляючи собі «на хліб».  Та це ще – пів біди. Основна  біда - в якості цього зримо-красивого продукту.  Вам, сподіваюся, потрапляли під ного геть розсипані тротуари, яким не виповнилося й п’яти років ?!  Мені також.

Колись наші предки в  місцях великого скупчення людей, транспорту  викладали тротуари (а то й проїжджі шляхи)  натуральним гранітом, якого в Україні, до речі,  вдосталь.  Ці тротуари й дороги служать не по кілька років – по кілька десятиліть! І вартують вони не набагато дорожче від  штучних плиток, виготовлених за завищеними цінами. Та на камінні грошей  не навариш. Ото ж і стелять тротуари наших міст короткотривалим покриттям, аби років через п’ять-десять на цьому ж місці покласти нове (про майбутню владу треба подбати –  їм також «плиточний бізнес» потрібен). 

… Якось в Одесі дійшло до маразму – замінили столітню гранітну бруківку на нетривку  плитку, а ту, що зняли  – на пароплави - й за кордон… Во – бізнес!

 

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments