Плитка
Навколо нас – безліч символів. Подивишся, здається, на звичну річ, а за нею побачиш таке… Сьогодні я хочу вам розповісти про плитку, звичайну тротуарну плитку, яка масово почала з’являтися на тротуарах наших міст. Гарна штука, правда?! Там, де вчора люди ноги ламали, перестрибуючи ями, з’явилась вона – плитка! … Йде собі пані, вистукуючи каблучками, аж ніяк не переймаючись – що це за плитка, звідки, почім? Врешті, ми всі звикли гучно-радісно вітати позитив. Його ж так не вистачає в повсякденні!
Наші обласні центри наввипередки викладають плитку. Навіть – «вишиванками»… Патріотично! І то нічого, що вигідний «плиточний бізнес» це – вотчина практично усіх міських голів чи їхніх заступників. Зайнявши кабінет міського очільника, чиновник одразу налагоджує ( чи перехоплює від попередника) «плиточний бізнес»! Потрібна штука,! Красива, зрима й основне – вдячна з боку електорату. Скажімо, заміна зношеної каналізації, на яку страждають усі наші міста, річ менш вдячна і не впадає в око.
Столицею «плиткового бізнесу» визнано Харків із мером-бізнесменом Кернесом. Показовим серед «плиточних міст» є сусідні з Харковим - Суми. Тут плитка – «постійнодіючий» елемент виборчої компанії, адже нею викладають не скільки тротуари, як – двори! Конкретні «виборчі двори». На розбиті дороги й тротуари люди, за дослідженням політтехнологів, звертають увагу менше. А ось, коли, до тебе в двір, заїхала техніка, навела красу… (Це ж – у мене, це ж – моє!) Словом, «купуються» сумчани на цю плитку не один рік і голосують за владу, яка, власне, цю плитку й виробляє за кошти місцевого бюджету, заробляючи собі «на хліб». Та це ще – пів біди. Основна біда - в якості цього зримо-красивого продукту. Вам, сподіваюся, потрапляли під ного геть розсипані тротуари, яким не виповнилося й п’яти років ?! Мені також.
Колись наші предки в місцях великого скупчення людей, транспорту викладали тротуари (а то й проїжджі шляхи) натуральним гранітом, якого в Україні, до речі, вдосталь. Ці тротуари й дороги служать не по кілька років – по кілька десятиліть! І вартують вони не набагато дорожче від штучних плиток, виготовлених за завищеними цінами. Та на камінні грошей не навариш. Ото ж і стелять тротуари наших міст короткотривалим покриттям, аби років через п’ять-десять на цьому ж місці покласти нове (про майбутню владу треба подбати – їм також «плиточний бізнес» потрібен).
… Якось в Одесі дійшло до маразму – замінили столітню гранітну бруківку на нетривку плитку, а ту, що зняли – на пароплави - й за кордон… Во – бізнес!
