Історію творять мученики, а не мучителі.
Євген Грицяк, лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року

Податок на бідність

1 липня, 2020 - 11:35

Вочевидь усі ви чули цей старий жарт: «Потрібно ввести податок на бідність. Тоді бути бідним стане невигідно - і всі будуть багаті».

В Україні цей жарт поки ще не став реальністю, але справа, судячи з усього, поступово рухається до того. Про податок на бідність у буквальному сенсі не йдеться, проте вже давно в публічному просторі звучать розмови про те, що в Україні «бути бідним занадто вигідно», що «соціальні утриманці» отримують занадто багато пільг, об'їдаючи націю в цілому, від чого страждає економіка .

Людожерські (прошу вибачити за різкість, але будь-які інші слова рішуче відмовляються спадати на думку) міркування голови комітету з питань соціальної політики (так, саме цього комітету - оцініть іронію ситуації) Галини Третьякової про «дітей дуже низької якості» в сім'ях, що живуть на допомогу, - лише найпомітніший приклад із багатьох. У Третьякової на язиці те, що в інших - навіть не на умі, а так само на язиці, але не настільки відверто, в більш обережних висловлюваннях.

Втім, і обережні далеко не всі. Скажімо, вже після цього скандалу відомий політичний експерт Андрій Головачов вибухнув постом на підтримку Третьякової:

«Якщо ви вводите соціальну допомогу на дітей, то ви неминуче отримаєте прошарок утриманців, які народжують майбутніх дармоїдів, алкашів, наркоманів і злочинців.

Якщо ви хочете позбутися цього потворного явища, то треба скасовувати будь-яку соціальну допомогу на дітей. Нікому!» (Синтаксис оригіналу збережено. - І.Ф.).

По суті, Головачов іде навіть далі, ніж Третьякова: та говорить лише про сім'ї, які витрачають «дитячі» нецільовим чином, він же виступає проти допомоги на дітей узагалі. Крутіться як знаєте, і нехай виживе найсильніший.

Перш ніж перейти до основної теми статті, дозволю собі зробити короткий ліричний відступ, натхненний тим же Головачовим - аж надто поширену думку він висловлює:

«Щоб вирватися з убогості, одне покоління українців повинно покласти своє життя, як поклали свого часу південні корейці і ті ж китайці...

Але українці не готові гарувати, як китайці, і голосують за популістів на кшталт Рабиновича або Тимошенко, тому й не мають шансів вирватися з убогості».

Пан, звісно, вільний бурчати, що холопи у нього занадто ліниві. Проте якраз українці гарують так, що аж тріщить. Просто національній економіці їхня праця з якихось недоступних моєму розумінню причин виявилася не потрібна - тому їм доводиться шукати роботу за межами своєї країни. Якщо ви ніколи не чули слова «заробітчани», то ласкаво просимо в реальний світ. У чому причина українських економічних проблем - інше питання, але вже точно не в лінощах народу.

Однак повернемося до наших баранів. Розглядати судження персон на кшталт Головачова або Третьякової з моральної точки зору навряд чи є сенс, оскільки вони, судячи з усього, самі себе поставили поза людських моральних норм. Тому звернімося до сухих цифр. Звичайно, ще з часів графа Біконсфілда відомо, що є брехня, нахабна брехня і статистика, але іншу відправну точку ми навряд чи знайдемо.

Не варто говорити власне про «дитячі», тобто про ті 860 гривень, які держава виплачує батькам на дитину. Всякому, у кого є діти, зрозуміло, що ці гроші покривають лише крихітну частину витрат на їхнє утримання. І вкрай сумнівно, щоб хтось на кшталт тієї ж Третьякової погодився хоча б пальцем ворухнути за подібну суму.

Але скільки взагалі Українська держава витрачає на соціальні програми? Чи справді бідняки об'їдають решту (до речі, кого саме - мабуть, багатих?)? Ось дані, взяті з сайту Мінфіну:

 





Рік

Загальна сума бюджетних витрат (в мільйонах гривень)

Соцзахист і соцзабезпечення

(в мільйонах гривень)

Частка в загальних витратах

2014

430 217,8

80 558,2

18.72%

2015

576 911,4

103 700,9

17.98%

2016

684 743,4

151 965,5

22.19%

2017

839 243,7

144 478,3   

17.22%

2018

985 842,0

163 865,6   

16.62%

2019

1 072 891,5

218 628,6   

20.38%

2020

438 375,7

137 844,8   

31.44%

 

Те, що нинішнього року соціальні витрати різко зросли в процентному відношенні, але просіли в абсолютних цифрах, можна пояснити карантином. Зрозуміло, він боляче вдарив по економіці України, як і будь-якої іншої країни, а соціальні виплати просто так урізати не вийде. Але в попередні роки їхня частка коливалася трохи нижче рівня 20 відсотків.

Немає сенсу говорити, багато це чи мало - те й інше поняття суб'єктивні. Поставимо питання інакше: чи можна було б в принципі заощадити на цій статті витрат?

Сайт новин ООН, посилаючись на підрахунки ЮНІСЕФ, називає досить моторошні цифри:

«Економічні наслідки пандемії призведуть цього року до зубожіння значної частини населення України. Число людей, які живуть за межею бідності, за найскромнішими оцінками, збільшиться на 6,3 млн, з них 1,4 млн складуть діти. Експерти ЮНІСЕФ повідомляють, що прогноз заснований на даних, наданих урядом України, і рекомендують терміново вжити заходів, щоб запобігти найгіршому сценарію розвитку подій.

Згідно з підрахунками, загальний рівень бідності в Україні збільшиться з 27 відсотків до 44».

Нехай навіть, на думку низки фахівців, реальний стан речей не настільки поганий: значна частина українців зайнята в тіньовому секторі економіки і її доходи тут не враховуються. Але навіть якщо поділити наведену цифру навпіл, виявиться, що до кінця року більш ніж у кожного п'ятого громадянина нашої країни замість рівня життя буде рівень виживання. Скоротити своє споживання ці люди просто не можуть - для них це означає голодну смерть. А знаючи український національний характер, можна припустити, що навряд чи вони будуть помирати мовчки.

Але, можливо, причина наших економічних лих зовсім не в цьому? Ось цікава новина - щоправда, ще докарантинного 2018 року:

«Журнал «Новое Время» спільно з інвесткомпанією Dragon Capital представив щорічний рейтинг 100 найбагатших українців. Ця сотня багатіє в 12 разів швидше, ніж зростає ВВП країни...

...100 найбагатших українців збільшили швидкість, із якою приростають їхні сумарні статки, - з торішніх +33% до нинішніх 43%. Тепер сотня найбагатших співвітчизників сконцентрувала в своїх руках $ 37,5 млрд».

Зараз, зрозуміло, навіть у цій сотні справи йдуть не настільки райдужно - наслідки епідемії коронавірусу вдарили і по ній. Однак здоровий глузд підказує: якщо невелика група людей багатіє в 12 разів швидше, ніж країна в цілому - вона багатіє за рахунок решти.

Візьмемо ж у руки калькулятор. Перша сотня в 2018 році розбагатіла на 43 відсотки, і її загальні статки досягли 37 з половиною мільярдів доларів - інакше кажучи, зросли більш ніж на 11 мільярдів.

Соціальні витрати в тому році склали, як уже говорилося, 163 мільярди 865 мільйонів 600 тисяч гривень, за тодішнім курсом (гривня в той час коштувала близько 28 доларів) трохи більше 5 мільярдів 852 мільйонів доларів. Округлено - приблизно половина від того, що в 2018 році заробила «золота сотня». А Україна тоді, як було сказано, теж заробила, але у відсотках - в дванадцять разів менше, ніж олігархи.

Від самого початку роботи над цим дописом у мене була велика спокуса закінчити його питанням, хто ж саме об'їдає країну - але не хочеться підштовхувати читача до занадто очевидної відповіді.

Новини партнерів