Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

Полішинельгейт

«12.-18.11.2021»
18 листопада, 2021 - 20:11

Хтось заговорив про імпічмент, хтось теж, швидше, на голих емоціях — про не бачений досі професіоналізм українських розвідників... На публікацію спільного розслідування Bellingcat і The Insider чекали, хтось із побоюванням, хтось із надією, хтось із похмурою зловтіхою. І ось тепер, коли результати розслідування нарешті опубліковані, мимоволі запитуєш себе: ну і що?!

Без будь-якої додаткової ясності, чи є (крім і без Bellingcat відомих свідчень Бурби) хоч якісь верифіковані докази державної зради оточення і самого президента, чи є операція української військової розвідки гідною порівняння з Моссадом чи небезпечною, відпочатково приреченою на провал авантюрою (в публікації Bellingcat говориться, що єдності думки з цього приводу не було навіть у армійського керівництва операцією), із розслідування ми дізналися безліч нових цікавих, але які так само мало відповідають на головні, пов’язані з «Вагнергейтом», питання другорядних деталей.

Як і з гучною, здавалося б, сенсацією про офшори президента в Pandora Papers, якщо хтось і зможе почерпнути з нинішньої публікації щось нове, хіба що члени парламентської слідчої комісії, яка щасливо здобула пустелю між трьох сосен, і її безталанна голова Мар’яна Безугла. Це їхня невміла (а у випадку з опублікованим якраз напередодні завчасно проанонсованої дати виходу результатів розслідування Bellingcat і The Insider «Проміжним звітом», і несвоєчасна) брехня, суперечливі висловлювання самого президента та його оточення, як і в усьому іншому, і тут безграмотна інформаційна політика Банкової, а зовсім не журналісти та опозиція, перетворили «вагнергейт» на сьогоднішню інформаційну бомбу під Банковою. Яка детонувала, як тільки про це нарешті написали The Insider і Bellingcat.

Попередньо зазначивши, що першим про це написав Карл Волох, я й сам не можу оминути увагою один важливий момент. Чому скандал навколо офшорів президента та відмитих у них мільйонів Коломойського спалахнув лише після публікації Pandora Papers, а не за рік до цього після заяви Ар’єва? Більше року після першої публікації Бутусова «вагнергейт» в Україні мляво жували, все чекали, поки про нього нарешті напише Bellingcat. Згадалося, як задовго до появи жанру журналістських розслідувань в СРСР деякі їхні функції виконували фейлетони у столичній московській пресі. З важливими відзнаками героями таких «розслідувань» ставали, зрозуміло, не члени Політбюро.

Для кар’єри якогось бідолашного директора заводу або гастронома, що трапився журналістам, сатирична публікація про них у газеті «Правда» або сюжет кіножурналу «Фітіль» мали найбільш фатальні наслідки. Як і показові розстріли за корупцію в Китаї, це жодним чином не усувало недоліків системи. Натомість створювало у населення ілюзію наявності десь там, якщо не в області чи в Києві, то хоча б у Москві, надії на «правду». СРСР уже давно немає, а функції таких фейлетонів у газеті «Правда» після кількох років безроздільного панування американської преси, яка з року в рік стає дедалі більш електронною, тепер виконує Bellingcat. — Вона як нашого The New York Times/ Bellingcat пропісочила. Вже тепер його, аспіда, точно знімуть/посадять, і тоді заживемо!

Утім, а чи варто чекати чогось конкретного від цієї публікації результатів розслідування? Скажімо, у Чилі після публікації серед документів Pandora Papers даних про офшори президента Себастьяна Піньєри, проти нього було ініційовано імпічмент. У нижній палаті парламенту він пройшов простою більшістю, але якраз напередодні не набрав необхідної кількості голосів у Сенаті. На відміну від Чилі, незважаючи на те, що в документах Pandora Papers ішлося не просто про наявність у українського президента офшорів, а й про те, що через них у минулому відмивалися десятки мільйонів доларів обвинуваченого одразу в кількох країнах світу в шахрайстві олігарха, в Україні обмежилося тим, що Президент Володимир Зеленський дав чесне слово, що з офшорами у нього все добре.

Тож чи варто чекати на імпічмент Зеленського після публікацій Bellingcat, The Insider, і не сумніваюся, найближчими тижнями десятки різного ступеня достовірності записів та документів з’являться і з інших джерел? Начитавшись захоплених панегіриків про професіоналізм задіяних в операції із затримання «вагнерівців» українських розвідників, скоріше, можна очікувати нагородження всіх причетних, включаючи Єрмака. Хоч яким сильним не був би тиск опозиції й олігархів, що збунтувалися, не для того Володимир Зеленський підписав закон про імпічмент президента, щоб можна було використовувати його проти нього самого. «Вагнергейт» погаласує, а потім розчиниться в нових скандалах. Нудно ні головним дійовим особам, ні нам, глядачам, не буде — лише це можна сказати напевно.

Газета: 
Новини партнерів