Якщо свобода взагалі щось значить, то це право говорити іншим те, чого вони не хочуть чути
Джордж Оруелл, британський письменник і публіцист

Полиця для салямі

«01.-13.01.2021»
13 січня, 2022 - 19:35

На тлі повсюдно обговорюваних російсько-американських консультацій у Женеві та засідання Ради НАТО — Росія в Брюсселі новина про постачання півтори тонни ковбаси виробництва Єнакіївського м’ясокомбінату до Ростовської області Росії, якщо й не залишилася непоміченою, була сприйнята як гідний іронії казус. Перший крок до реалізації підписаного Путіним ще в листопаді Указу «Про надання гуманітарної підтримки населенню окремих районів Донецької та Луганської областей України» (легалізував на території Російської Федерації «сертифікати якості» виробленої на території «ДНР/ЛНР» продукції), на тлі продовження майже 8 років контрабандних постачань з окупованих українських територій, вона стала скоріше символічним актом.

ФОТО З САЙТУ ЄНАКІЇВСЬКОГО М’ЯСОКОМБІНАТУ

З одного боку, це на поверхні, як демонстративне, тими ж днями, що й переговори в Женеві та Брюсселі, послідовне продовження політики інкорпорації невизнаних «республік» в економічний та політичний простір держави-окупанта. А з іншого, і ось тут, як на мене, вибір предмета цього першого офіційного постачання не випадковий, він символізує, що колишня «тактика салямі» щодо України на цьому етапі себе вичерпала. Кремль більше не має наміру відкушувати від суверенітету України по шматочку. Ставки зросли, і Путін, як це вже було 2008-го та 2014-го, має намір знову піти ва-банк.

Вікно можливостей розширення агресії в Україні, що відкрилося для путінських планів цієї зими, дуже обмежене в часі. І, хоч би наскільки рішучою порівняно з епохою Обами виглядала б позиція Заходу, через низку факторів, дуже мало шансів, що російський диктатор наважиться його проґавити.

Насамперед, це вже вжиті Кремлем кроки, покликані убезпечити себе на випадок швидкої та жорсткої реакції Європейського Союзу. Ще восени Росія зробила перший постріл, вперше повною мірою задіявши як стратегічну зброю трубопроводи, на зростанні попиту, а за ним і світових цін на вуглеводні, до максимуму накрутивши ціни в ЄС. Одна проблема, що зброя має суворі сезонні обмеження, і навесні припинить бути дієвим засобом тиску, здатним у разі повномасштабного вторгнення, однією загрозою повної зупинки постачань, примусити до компромісу ЄС. Більше того, навіть за найоптимістичнішими прогнозами ОПЕК, уже з весни на світових ринках нафти очікується значний профіцит, що неминуче призведе до різкого зниження цін на вуглеводні.

Судячи зі зміни риторики абсолютної більшості не лише американських, а й, нарешті,  європейських політиків, через 8 років Захід нарешті повною мірою усвідомив загрозу, що походить від Росії. Титан прокинувся, але він ще слабкий і роз’єднаний. І йдеться не лише про військовий аспект — Росія, хай і стартувавши раніше, сама далека від завершення програми переозброєння. І незрівнянний науково-технічний потенціал грає проти неї. Насамперед, ще не подолані наслідки руйнівної для єдності країн НАТО політики Трампа. Нарешті, незважаючи на очевидний розворот громадської думки, більшість європейців поки що поділяють ілюзії щодо дієвості дипломатичних методів протистояння російській агресії. І для вироблення узгодженої відповіді на повномасштабне вторгнення Росії в Україну сьогодні знадобляться критично важливі для її успіху тижні, а не дні.

Важливим фактором є поява в українській армії нових високотехнологічних озброєнь. Безпілотники Bayraktar, «Джавеліни», що нарешті почалося приведення в бойову готовність української ППО, що до сьогодні ще не нюхала пороху й успішно вражало хіба що житлові будинки ... — Кожен додатковий місяць відстрочки дозволить Україні збільшити кількість нових озброєнь, освоїти їх застосування. І вже до літа нічні страхи кремлівських стратегів повторення в Україні Другої Карабаської війни набудуть реальної підстави.

І в самій Росії є фактори, що задають тимчасові межі вирішення «українського питання». Насамперед це «Проблема-2024». Ще попереднього року Захід однозначно дав зрозуміти, що після 2024 року він не сприйме Путіна як легітимного президента. Якщо на рівні внесення змін до російського законодавства проблему участі Путіна в наступних президентських виборах Кремлем уже вирішено, на міжнародному рівні зробити це питання порівняно з іншими проблемами в очах колективного Заходу найменш важливим ще належить. І часу для того, щоб наслідки військової авантюри не збіглися з виборчою кампанією, до середини 2022 року.

Нарешті, хоча на тлі нинішнього американського президента Путін порівняно молодий і бадьорий, не можна не брати до уваги фактор віку. Відновлення імперського статусу Росії в майбутніх підручниках з історії Путін розраховує приписати собі самому, і в нього немає ні терпіння, ні часу чекати ще 8 років поки, можливо (а може й ні), прочиниться чергове віконце можливостей.

Газета: 
Новини партнерів