Поперли неопатріоти, без сумніву - поперли
Пой в восторге, русский хор!
Вышла новая новинка.
Веселися, Русь, наш Глинка — уж не глинка, а фарфор.
Є патріоти і вдень, і вночі. Такі чергові патріоти, патріоти за викликом, як піонери трирублеві, завжди готові, наче виробнича гімнастика об 11-й ранку. Або робочий полудень о 12-й.
А є патріоти з великої літери. Патріоти по-великому. За таким червоним днем календаря, який і в календарі ж бо один. Або від сили два. Коли вже не можу мовчати, якщо інші не можуть промовчати.
І йому крізь будь-якого кримнашиста просвічує людина, там де еллінові сяяла ганьба. Такий Акакій Акакійович, у якого Путін різким рухом рук зірвав з плечей шинель, а він все одно залишився людиною, маленькою такою, у якої шинелі немає, а душа тремтить і навіть потріскує від задоволення буття.
І якщо хтось вважає, що кримнашист - не людина, що він - не смертний і навіть не раптово смертний, то нехай кине в нього каменем. Закричить, значить - боляче, значить - божа твар і звучить гордо, як волинка шотландцеві. Вільно.
І хіба можна порівняти патріота за викликом і патріота з великої літери? У патріота за викликом ні сорому, ні страждання від патріотичного обов'язку, одна патока замість сліз. Інша справа неопатріот з великої літери, який до одкровення був такий, як усі, як ти і я, вибори-шмибори, інститути-проститути, маніпуляція-епіляція, змінюваність-несміяниця, корупція-хренупція.
Але настав день «ікс», і побачив він алмази в лайні, і зрадів душею, і зрозумів, що не в силі, брат, щоправда, не в Україні і Сирії, не в Криму і Кремлі, не в Ліліпутіні і Семисєчині, а в тому, що бідкається при думці тільки одній про вічну розлуку. Порвуться залізні ідеї, як рейки, здані на металобрухт, а ніжні повстануть із праху, і в будь-якій кремляді ти побачиш схід сонця і боязкі ламкі промінчики, що протискуються з-під хмари при його заході.
Ось як може ламати патріота з великої літери, який до цього дня і не знав, що він патріот. Але побачив, як ніжно б'ється жилка на шиї кримнашиста, та зрозумів він, що брати ми по музі, по долі. З пороху, дідько, в прах. І не забуду «мать родную», батьківщина моя - не слонів, не депутатів... кожен день на виборах, а синів людських, ім'я яким легіон.
І заспівала душа патріота з великої літери, і вигукнув він: підіть ви, нечисті, забаньтеся самі, поки я вас, гади, не забанив. Не бачите ви того, що бачу я, очі якого відкрилися: геть, прокляті і нерозбірливі, які не розуміють різницю між злом по-великому і по-маленькому, що не розрізняють 50 відтінків сірого.
Вам тільки, як баби кажуть, одного треба: самі, мабуть, пухнасті, в пальті з білого драпу, з якого пластівці шиють, а ми всі у вас на одне обличчя: як китайці для ефіопів. Чорні, наче чобіт Зіганшина. Геть, проклятий, а то я сам вийду в тамбур. Мені за всю компанію скорбіти нудно, самі скорбійте й іншим скорбіти не заважайте.
Що тут сказати. Сильна позиція патріота з великої літери, це вам не в путінській касі взаємодопомоги в черзі на безкоштовний мільйон стояти. Тут різкий дух, тут різзю пахне. Тут маленька сльозинка убогого кримнашиста переважить тьму немитих істин, як возвеличуючий обман. І сорок тисяч псевдобратів, порішених кримнашистом, не переважать його бентежну душу, яку я розгледів від усвідомлення, так би мовити, від просвітлення.
Так, важка у нас дорога: крізь туман кременистий шлях блищить, і в непроглядній темряві ліберал і його мати шукають шлях-доріжку до храму. Не тому, що з цегли, а зі сліз кримнашистів: великих таких сліз, як блюдця. Наступиш - хрустять, але не помре те зерно, що не довело до Києва. Язик доведе. Душевед-бутерброд.
