Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Про літо, квіти і слова

18 червня, 2018 - 16:35

Я купила цей букет польових квітів, бо мені сподобався чоловік, що їх продавав. От-от мала початися злива, і територія перед магазином була порожньою. Сірий асфальт, темне небо і цей чоловік в охайній сорочці. Високий, засмаглий, з білими вусами і волоссям, ще не старий, але трохи втомлений. З двома ідеальними букетами польових квітів у руках. І ще з трьома ідеальними букетами у відерці з водою, яке визирало з чорної спортивної сумки.

Я подивилася на нього, а вже потім на букети.

І це були ідеальні букети. З дрібних польових ромашок, конюшини, обрамлені цими жовтими квітами-хмарками, що пахнуть медом. Кожна квітка пасувала до іншої, кожна стеблина була однакової довжини з іншими, перев’язані вони були звичайною зеленою ниткою, ця нитка лягала ідеальними колами, тут не було поспіху, а лише спокій.

Цей букет мав такий самий аромат, який мають луки на острові Муромець рано-вранці, ці квіти пахнуть літом так само, як пахнуть поля за Сулимівкою, як пахне степ на Херсонщині, як моє дитинство і кожнісіньке моє літо.

І я купила цей ідеальній букет.

Якби так не поспішала, то напевне у нас зав’язалась би розмова. А так я бігла на автобусну зупинку і уявляла, як він вранці сідає на велосипед і їде на Муромець, де збирає квіти, як він привозить їх додому, розкладає, обрізає, формує кілька букетів, медитативно обмотує кожен ниткою.

Чи говорить він в цей час із дружиною (і чи є у нього дружина чи кохана людина?), чи сміються вони, чи допомагає йому хтось із цими букетами? Може, онуки? Але ні, дітям не вистачить терпіння зробити все аж настільки акуратно. Чи йому потрібні гроші, а чи просто подобається продавати ці букети – ледь не задарма. А може, він вранці рибалить чи гуляє на галявинах біля Дніпра чи Десенки, у Чорторийському урочищі, де заодно і збирає ці квіти. Від цього місця до урочища – заледве чотири зупинки тролейбусом.

Я стою на зупинці, обіймаю цей великий букет, вдихаю цей медовий запах і чи не вперше відчуваю, що ось же воно, літо, тут, у мене в руках.

Поряд дівчина у довгій світлій сукні легенько штурхає ліктем свого супутника. «Глянь, глянь, –  киває вона в мій бік. – я би, б***ь, за такой веник и гривны б не дала».

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments