Якщо наші королі задумали змінювати конституційні основи, то ми міняємо королів, а не Конституцію
Вінстон Черчілль, письменник, прем'єр-міністр Великобританії

Прицільне бомбометання

28 травня, 2020 - 23:14
На фото: Іван Козленко у фільмосховищі Довженко-центру

Чомусь пригадалась ейфорія початку цього року - щотижня у прокат виходила одна (а то й дві!) українські кінострічки, вечори в Центрі Олександра Довженка, із вщерть заповненими залами (молодими людьми), так само заповнені (тільки глядачами старшими) зали Будинку кіно. І Музей кіно, сотворений у тому ж Довженко-центрі, виставки там... І час від часу в мені зринала триважна емоція: щось надто добре все, якби все це не зламалося...

Зламалося. Нещаслива наша культура, наше мистецтво. Цей коронавірус проклятущий, а паралельно - все очевидніша нехіть нової влади до всього укрАінского. Епопея з призначенням нової керівниці Держкіно... Відсутність фінансування кіно - вже кілька місяців не можуть приготувати у високих кабінетах паспорт на те фінансування. Уявляєте, яка це складність - отой паспорт виготовити?! Ну, сволота послідня, це коли підцензурною мовою.
Учора ця дурнувати історія із штурмом Музею Івана Гончара (ну, люди з мізками усе це якось по-іншому роблять, якщо там справді були підстави щось "дослідницьке" учиняти). Учора ж стало відомо, що чергова спроба ствердити паспорт на програму бюджетної підтримки кінематографа знову зазнала фіаско. Нібито одна з причин - об"єм фінансування Довженко-центру: ну, забагато йому грошей (минулого року - 10 мільйонів гривень, цьогоріч просили 8 з гаком). Ніц, не дають. І знову підвісили все, от сі бездарні, от сі цинічні чиновні душі.

Я працював у Центрі Довженка (він постав на місці Київської кінокопіювальної фабрики у якості Національного архіву ігрових фільмів, якого доти в Україні не існувало) від його початку, у 1998-му, заступником гендиректора з архівної роботи. У 2004-му звільнився, не витримавши дурноголового директора, який мало не щодня цікавився, навіщо мої підлеглі "отой хлам збирають" (це про документи, пов"язані з історією кіно) і т.п. запитання і дії. По тому був довголітній ступор - за такого руко-водителя по-іншому й бути не могло.

Років 7 чи 8 тому у Центрі з"явився ІВАН КОЗЛЕНКО, з Одеси, з філософською освітою. Спершу заступником директора, а потім і гендиректором. За кілька років він зробив диво - з архаїчної, неповороткої структури постала модерна інституція, в надрах якої почав народжуватися навіть Музей кіно; те, чого досі не вдавалося нікому. ДОВЖЕНКО-ЦЕНТР нині одна із найуспішніших інституцій.

Сьогодні вранці КОЗЛЕНКО подав у відставку - бо ж грошей на діяльність Центру просто немає. Це означає, кажучи відверто, що Довженко-центр зазнав руйнівного удару прицільною авіабомбою. До кінця цього року він може просто зникнути... Тим більше, що є комерчеські люди, готові той будинок на Голосіївській площі прибрати до рук...

В кінці минулого року до Києва приїздив московський історик кіно. Оглянувши приміщення Довженко-центру, музейні експозиції він ледве не заплакав: "А у нас, сволочи, все уничтожают... Музей кино, Институт киноискусства, теперь и Госфильмофонд. Как я завидую вам!".

Нічому більше заздрити, нічому. Українська кінокультура, вітчизняна кіноіндустрія сягнули небезпечних рівнів, коли казати про Україну як "недогосударство" с "недокультурой шароварной" уже було какось і "несподручно". Карантин постав дуже вчасно, у казан з коронавірусом почали підливати і підсипати віруси саморобні, але давно випробувані...

То що, будемо і далі спостерігати, допоки новий КІНОГОЛОДОМОР з"явиться? Востаннє це було у 1990-ті і в "нульові"... Ще раз воскреснути може й не вийти.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ