Пушинка до пушинки, жодної пір’їнки
Тебе не можна нікому показувати, нещодавно сказали мені. Здивувалася — чому? Тому що ти відразу починаєш давати свідчення. Адже й справді — окрім природженої, часом зайвої, балакучості вже давно привчена, та й багато хто довкола, якимись дисконтними опитуваннями-заманухами, заповнюючи незліченні анкети, викладати необхідні контакти. Щоправда, вже рік, як не граю в це. Одна сковорідка відучила. Якось замовила в магазині потрібну сковорідку, точніше, залишила номер мобільного, аби повідомили, коли та надійде. Все нормально — купила, задоволена, але вже рік телефонують мені якісь Роми, Саші, Маші і завжди, ніби змовившись, починають однаково — ви у нас купили сковорідку... Далі ж починається перелік всього, чого ще не придбала, але можу придбати. Дійшло до того, мабуть, від постійного спілкування, що мене обізвали Vip-клієнтом (і це при геть скромній покупці), та ще й пообіцяли доставити все, що захочу. Кожен, хто телефонував, не забував попередити — запитуйте лише мене, Рому. Та інші не відставали — всі по колу. Про нові колекції вже мовчу — одна sms наздоганяє другу. Найбільша повінь спостерігається від послуг якихось салонів, де ніколи не була. Нещодавно запропонували процедури в подарунок, додавши, що потрібно взяти паспорт з пропискою. Ще чого... Напрошувалися незнайомці на прибирання, перевірку якості води. В останньому випадку, за умови, що буде обов’язково присутній муж. Як наявність мужа відбивається на якості води, навіть не запитувала. Розпрощалися. Зрозуміло, що контакти передаються з рук в руки і хтось, точніше, всі, шукають гаманець, що занудьгував. Нині, схоже, мій. Ось нещодавно знову запропонували якусь м’ясорубку, яка одночасно, мало не пилосос, соковижималка і масажер. Все, братику Лисе, подумки пообіцяла умовному Ромі, навіть не мрій пустити мене на фарш. Виставляю оборону.
До речі, якщо вже заговорила про фарш, то серед секретів Олени Молоховець є й такий — до фаршу для соковитості варто додати (залежно від сорту м’яса) або колотий лід, або шматочок замороженого вершкового масла. Запам’ятовую механічно — згодиться.
Тут на мене чекав ще один сюрприз — зламалася кавомолка. Можливо, зателефонувати, замовити...
Вичавлюючи все з минулих перемог і помилок, сама собі наказую — жодних заочних покупок. Поки не підберу без поспіху те, що необхідно, переживу, змелють і в магазині. Власне, в житті важливіша проста вівсянка, аніж, скажімо, лохина до неї. Щоправда, інколи так хочеться цієї загадкової лохини.
Думка, необтяжена особливою логікою, без дозволу перескакувала з одного на інше. І не про одну з них (думку) не виходило сказати — вона така повітряна, така несподівана. Сьогодні все якось дуже правильно. Навіть і не здогадатися, що ще вчора на одній цікавій вечірці, в прекрасному інтер’єрі, ніби вкритому патиною, до того знахабніла, що на запитання про рід занять, не стала відповідати правду — журналіст, що інколи насторожує, а сказати так тихенько — письменник. Чому це всім можна, а мені ні? З ким не поспілкуєшся, всі нині письменниками сталі. Потім подумала і вирішила — дуже банально, додам ще й уточнення. Письменник-фантаст, звучить більш пафосно. Так тепер і дражнять мене друзі, і ми довго сміємося. Давно засвоїла: висміюючи себе, набуваєш форми.
Все елементарно, Холмс! Повернуся до звичайного свого заняття — підслуховування та підглядання. Можливо й сплететься сюжет. У фантастів так зазвичай і буває. Можливо, краще перебрати квасолю, промайнула обережна думка, але за таким заняттям тіснувато та млосно. Знаю, все одно перебрати доведеться, але коли напишу. Хоча б що-небудь.
До моїх хресниць, дев’ятирічних двійнят, прийшла подружка. Дівчатка про щось шепотіли, а потім почула гучне здивування Поліни, звернене до гості, — ти що, ніколи ще не була закохана? Ні, була, відповіла та, але це було так давно. — Це ж треба, і вони туди ж.
Дівчатка, дівчата, жінки, бабусі, припиніть до безтями чекати сильного чоловіка. Правда в тому, що жінка трохи сильніша. Поворожити на короля можна, придумати собі роль для відсічі теж, викликати зустрічний вогонь спокусливо, але разом з тим вчасно стриматися, аби не втратити голову. Цікаво, кому це все кажу. Адже чужий досвід — найбільш знижена в ціні річ. До того ж кожній жінці, навіть не юній, хоч інколи хочеться відчути себе цінністю, побачивши в очах навпроти відданість. Але це рідкість, особливе щасливе щастя. Не всім випадає.
Зауважила, що уникаю спілкування з жінками, які в постійному пошуку, — зосередженому, інколи відчайдушному, часто настирливому. Непомітно для себе, вони стають докучливо метушливими, нудно нав’язливими, ніби однаково скроєними. Вираз очей видає. Мені, скажу відверто, часто немає про що з ними говорити. Здається, що почала навіть краще розуміти чоловіків. Один 40-річний вдруге холостяк якось зізнався мені, що йому так хочеться приділити увагу, закохуючись у сам процес, домагаючись хоч трохи взаємності, знаходячи прихильність, але не виходить. Часто декількох походів до ресторану, кілька нехитрих подарунків і... достатньо — дівчина готова на все. Нудьга, скаржився гурман любовного фронту. Йому потрібна особлива чуттєвість, тонке спілкування, адже без цього секс стає фаст-фудом. Цим його вже не візьмеш.
Щоправда, у мене є й інше спостереження. Чоловіки, переконана, трохи дурні. Вони не розуміють, що часто має місце і безкорисливе жіноче кокетування, гра у флірт, яка неймовірно тонізує, відточує рецептори, справді, пробуджує, інколи щось більше, ніж передбачалося. Можна і загратися. Все було б дуже просто, якби не було так складно.
В одному похоронному агентстві дивна пані Альона — хазяйка вінків, послуг і порад, що вміє з 10.00 до 20.00 тримати на обличчі той самий вираз, розповіла мені дивовижну історію. Свого часу тричі одружений чоловік, в один з трагічних для себе днів, випадково послизнувшись, упав у свій же льох. Три його дружини прийшли в це царство тиші, аби замовити вінки. Кожна хотіла вибрати найкращий, аби, на її думку, пасував ще недавно йому, живому. Спочатку вони сперечалися, але потім заспокоїлися і почали радитися, як близькі родичі. До того ж у кожної була дитина від нього. Почали згадувати лише хороше, і кожна по пам’яті говорила про щось своє. Хотіла було прибрехати, у нас, фантастів, трапляється, що вінки вийшли у всіх різні, але ж ні — вони були як близнята.
Все це до того, що варто нам говорити приємне один одному, поки життєвий пробіг ще не завершено, поки близьку тобі людину можна потішити теплим зізнанням.
Так, думки як на підбір — пушинка до пушинки, але жодної пікантної пір’їнки. Та й як інакше — адже кавомолка замовкла. Чи справді зателефонувати цим скромним солдатам чиїхось маркетингових оргій. До речі, теж доволі скромних.
Виходить, сьогодні sorry, бабцю.
Тримайся.
