Труднощі подолання гір лишилися позаду. Перед нами — труднощі руху рівниною.
Бертольт Брехт, німецький письменник, драматург, громадський діяч.

Реформи не назавжди

«22–28.05.2020»
28 травня, 2020 - 18:30

Так уже повелося, у кожного українського силового відомства має бути своя фірмова фішка. Ну, це як, якщо прокурор, то обов’язково діамантовий — і чуйна до традицій пані Венедиктова негайно після того, як обійняла посаду, вивісила на Офісі Генерального прокурора слоган «Реформи не назавжди». МВС, з Аваковим, як і до нього, гвалтує, катує, вбиває дітей, незмінно втілюючи в собі українське прочитання концепції Макса Вебера про монополію держави на насильство.

Ось чому можна було тільки поспівчувати керівництву нещодавно створеного Державного бюро розслідувань (ДБР), яке почувалося у зграї українських силових органів, що вічно гризуться між собою, молодшим ще не ініційованим членом — без клички, без свого впізнаваного кожним блогером обличчя. Ну, а коли на одну з небагатьох тем, що до того залишалася ще вакантною, а саме тему насильства над тваринами, в останню секунду наклав лапу відставний глава Офісу Президента Андрій Богдан, вибору практично не залишилося. Довелося підібрати з підлоги до того нікому не потрібний (це зневажливе ставлення у силовиків пішло ще від табірних вертухаїв: якщо інтелігент, то обов’язково «вошивий») образ інтелектуала в бронежилеті. — ГБР вирушило до Музею Івана Гончара.

У фільмі «Рік президента Зеленського», що вийшов цього квітня, нинішній глава держави серед іншого нарікав на «правоохоронний хаос» — безліч старих і новостворених правоохоронних структур, часто з паралельними повноваженнями. Його опоненти парирували йому апеляцією до законів еволюції, мовляв, їхня конкуренція не тільки заважає узурпації влади (очевидно маючи на увазі тут не стільки інфантильного главу держави, скільки всесильного й незмінюваного міністра внутрішніх справ), але й змушує хоча б частину з них якщо не реформуватися, то дотримуватися хоча б деяких стандартів.

На практиці, і переслідування екс-президента Петра Порошенка демонструє це з усією очевидністю, урізавши повноваження старих і створивши з того ж кадрового матеріалу кілька нових правоохоронних органів, ні колишній ні нинішній владі цілком очікувано не вдалося створити нової якості хоча б одну структуру, яку можна було б умовно назвати компетентною й ефективною. Як наслідок цього, замість очікуваної еволюції в бік Європи маємо як і раніше конкуренцію у сферах приватних інтересів зацікавлених акціонерів, політичної лояльності влади, нарешті, дивовижний букет некомпетентності й правового нігілізму. Які, безсумнівно, тільки посиляться, як тільки/якщо у Банкової дійдуть руки реалізувати обіцянки їх «перезавантажити».

Серед безлічі обурених нальотом ГБР на музей Івана Гончара голосів за останні дні ледь було чути, але вони були, ті, що закликали «чуму на обидва ваші доми». І правда, в абсурдній ситуації, коли озброєні, як не снилося захисникам України на фронті, молодчики ГБР виламували двері музею, є частка провини і другої сторони. Захист Порошенка не міг не усвідомлювати того, що за кадри служать у цій правоохоронній структурі, і хоч би яким геніальним здався нам цей тролінг, вони цілком усвідомлено підставили під їхній удар музей. І все ж, вони тільки поглибили дно ями, яке ГБР викопало саме собі, на догоду політичній кон’єктури взявшись розслідувати навіть не одну — про нібито незаконно переміщені через кордон картини, а відразу кілька висмоктаних з пальця справ, що не мають ніякої перспективи в судах (особливо з оглядкою на їхній неминучий перегляд у Європейському суді).

Зобов’язаний був віддавати собі звіт тому, що мильну бульбашку реформи правоохоронної системи, що луснула одночасно з двома гучними скандалами в Кагарлику та київському музеї, надув і підтримував сам Петро Порошенко. І якщо влада сьогодні допускає дурість, переслідуючи здатного лише на критику, нехай йому так і не здається, але все ж мертвого лева... — Ще одне «просте рішення», з огляду на дивіденди від експлуатації демонізованого за шість років олігархічними ЗМІ образу екс- президента, що здаються легкими... — То сам Петро Олексійович, не тільки сьогодні — починаючи ще з виборчої кампанії минулого року, розплачується за всі кадрові та інституційні помилки, прорахунки, компроміси свого президентського терміну. Адже якщо його опоненти, переслідуючи за надуманими приводами екс-президента, дійсно обіцяли своїм виборцям «правосуддя вулиці», то й у передвиборному слогані самого Порошенка «Армія. Мова. Віра» відсутнє слово «Закон».

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ