Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Реквієм над медіакритикою

Смердюча купа, що утворилася на місці російської журналістики, здатна ще отруїти свідомість багатьох росіян
11 березня, 2021 - 19:57
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

У мене погана новина. У Росії після важкої та тривалої хвороби померла медіакритика. Небіжчиця була предметом моїх багаторічних турбот, змістом декількох тисяч статей, сотень лекцій, десятків аналітичних доповідей і декількох досліджень. Тепер її немає. Просто тому, що в Росії зник сам предмет критики, журналістика. Окремі журналісти є, а журналістики як царини суспільної свідомості, як окремого соціального поля — немає.

Що станеться з жанром театральної критики, якщо всі театри водночас припинять ставити вистави і перетворяться на борделі? Не у переносному, а в найпрямішому сенсі. Ні, огляд ринку сексуальних послуг, поза сумнівом, має право на існування, але для цього жанру потрібні інші схильності та фах, і такі метри театральної критики як, наприклад, Дмитро Аверкієв або Анатолій Смєлянський будуть дещо здивовані, якщо їм запропонували б проаналізувати динаміку ринку столичних кубел. То що ж станеться з фахами літературного та музичного критика, якщо всі письменники та композитори враз припинять писати романи і творити музику, а почнуть змагатися в поїданні млинців. Цезареві Кюї з Бєлінським було б, напевне, не з руки аналізувати цю абсолютно нову та незвичну для них галузь.

На 21-му році путінізму на тому місці, де в нормальних країнах живе журналістика, в Росії утворився липка грудка,  що складається з тролінгу, розробок спецслужб, оскаженілої брехні та низькопробного блазнювання. Для дослідження цієї клейкості, від якої тхне смородом, геть-чисто не придатний головний метод медіакритики — фіксація «зазору» між нормами журналістики та медійною реальністю. Просто тому, що нинішні «співробітники» не відхиляються від норм і не порушують їх, вони просто роблять іншу справу.

Про яке порушення і яких журналістських норм можна казати щодо RT, коли лише за останні декілька днів з’явилося чимало фактів, що доводять, що це не ЗМІ, а підрозділ спецслужби, співробітники якої здійснюють свої спецоперації під прикриттям журналістських посвідчень. Bild опублікував розслідування про те, як співробітників німецького підрозділу Russia Todey примушували шпигувати за Олексієм Навальним, коли він перебував у клініці «Шаріте». За словами оператора RT Даніеля Ланге, керівництво RT прямо пояснило, що стеження потрібне не для сюжету, а для «надання консультаційних послуг». Хто є замовником «консультаційних послуг» керівництво німецького підрозділу RT повідомити відмовилося.

В іншому епізоді, що свідчить про тісний зв’язок RT зі спецслужбами, я став невільним учасником. Тиждень тому мені зателефонував політик і публіцист Леонід Гозман, повідомив, що йде на прямий ефір на RT до Антона Красовського та попрохав розповісти йому про деякі випадки документально підтвердженої брехні RT для того, щоб, користуючись прямим ефіром, звернутися безпосередньо до аудиторії та пояснити їй, що саме вони дивляться.

Із величезної гори брехні, яку виробляє дітище Маргарити Симоньян, я обрав декілька найбільш характерних прикладів і розповів про них Гозману. Це була телефонна розмова, а через кілька годин, коли Леонід Гозман увійшов до студії RT, Антон Красовський зустрів його наступною реплікою:

«Кажуть, що ви прийшли з якоюсь (так у Красовського. — І.Я.) досьє. Всі говорять, телефонують якісь перелякані співробітники адміністрації президента. Кажуть, Гозман принесе зараз досьє на RT, йому передав Яковенко, і там вся правда про RT, про Симоньян, про Путіна». Кінець цитати.

Окрім сповна очевидної співучасті в злочині за статтею 138 КК РФ («Порушення таємниці. телефонних перемовин»), співробітник RT Красовський наочно продемонстрував тісний, майже непомітний зв’язок між Russia Today, що вдає ЗМІ, і спецслужбами, чиїм підрозділом ця контора насправді є.

Аналіз діяльності спецслужб не належить до кола моїх уподобань, але на мій, суто дилетантський погляд, шпигуни зі співробітників RT виходять так собі.

Однією з визначальних тем у головній інформаційно-аналітичній програмі «Вести недели» від 7.03.2021, що виходить на головному державному телеканалі «Росія 1», став сюжет про волосся на грудях Президента України Володимира Зеленського. Цій найважливішій для росіян проблемі ведучий Дмитро Кисельов присвятив більше 7 хвилин у прайм-тайм. Зважаючи на гостроту теми — чи жарт, адже йдеться про національну безпеку Російської Федерації! — Дмитро Костянтинович підійшов до справи з усією відповідальністю й оприлюднив у ефірі повноцінне журналістське розслідування, можна сказати, дав майстер-клас. Показав росіянам два фото Зеленського з голим торсом. На одному волосся на грудях є, на другому — кудись поділося. «Не розумію, чому південцеві треба боротися з волоссям на грудях?!» — голос Кисельова тремтів від обурення, ніби Зеленський не зі своїм власним тілом щось зробив, а вчинив акт вандалізму на родинному кладовищі самого Кисельова.

На цьому докори Кисельова на адресу Президента України не закінчилися. «Незрозуміло, для чого було настільки надмірне роздягання — укол у плече такого вочевидь не передбачає!» — ображено виголосив Кисельов, і було видно, як він глибоко вражений виглядом голого торсу Президента сусідньої країни.

Колеги Кисельова, Ольга Скабєєва та Євген Попов, мабуть, вважаючи, що тема грудей Зеленського Кисельовим була розкрита вкрай неґрунтовно, в своїх програмах «60 хвилин» кілька разів її порушували. «Чому з голим торсом? Ми ж не стриптизерів президентами обираємо?» — збуджено виголосила Скабєєва і м’ясоїдно облизнулася.

Пам’ятається, зовсім нещодавно, президент однієї країни, не України, а тієї, що неподалік, постійно позував із голим торсом, показуючи всьому світові своє немолоде тіло. Пам’ятається, ні в Кисельова, ні в Скабєєвої з Поповим, ні у кого в російському офіціозі, це не викликало нічого, окрім захоплення. Із цього приводу в радянській кінокласиці є точна і вичерпна репліка: «Це нога — в того, у кого треба нога!»

Зміст російських ЗМІ, окрім відрази, викликає гидливу жалість своєю кострубатістю. Ці люди зовсім нічого не вміють: ні шпигувати до ладу, ні набрехати смачно, ні напаскудити як слід. Головне цензурне відомство Росії, Роскомнагляд, вирішило покарати Твітер і «уповільнити» цю соціальну мережу. Як наслідок Твітеру хоч би що, а натомість вилягло безліч державних сайтів, поміж них Кремля, Держдуми, Пошти Росії  тощо.

Смердюча купа, що утворилася на місці російської журналістики, здатна ще отруїти свідомість багатьох росіян. Проблема в тому, що аудиторія російських телеканалів звиклася і сприймає їх як журналістику. Доступ ззовні до свідомості тих, хто законопатив себе в інформаційному міхурі російського телевізора, вкрай ускладнений. Але стежити за тим, що всередині цього міхура відбувається, треба, хоч і гидко. По-перше, для того, щоб продовжувати збір доказів про злочини в цій царині для майбутнього суду, який неминуче відбудеться. А по-друге, для того, щоб розуміти, що відбувається в головах тих, кого годують цією інформаційною отрутою.

Газета: 
Новини партнерів