Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Розмова з убивцею

Росія веде інформаційну, і не тільки, війну не проти київської влади, а проти всього українського народу
1 квітня, 2021 - 20:24
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон 30.03.2021 дистанційно  відеозв’язком поспілкувалися з Путіним. Зважаючи на повідомлення на урядових сайтах ФРН і Франції, ключовим питанням була вимога цих країн поважати права Навального та занепокоєння про стан його здоров’я. Торкнулися і ситуації на сході України. Меркель і Макрон вимагали від Путіна виконати зобов’язання щодо стабілізації режиму припинення вогню в цьому регіоні.

Путін, певна річ, відповів асиметрично: до східного кордону України було додатково перекинуто близько чотирьох тисяч російських військових. Зважаючи на  це командування армії США в Європі змінило свою оцінку ситуації на сході України з «можливості кризи» до «потенційної неминучості кризи», що є найвищим рівнем загрози. Це невеликий штрих до питання про доцільність про будь-що говорити з убивцею.

Ще більш асиметрично на дистанційну відеорозмову Меркель і Макрона з Путіним відреагував російський телевізор. У програмі «60 хвилин» від 31.04.2021 постійно показували якусь «консерву» з допандемійних часів, на якій Путін із Меркель і Макроном про щось жваво розмовляють наживо. При цьому ведучі й «експерти» постійно обзивали цю відеорозмову зустріччю в «нормандському форматі», захлинаючись від щастя, що туди не запросили президента України Володимира Зеленського. Як це зазвичай буває, в студії не знайшлося нікого, хто міг би перерахувати теми цієї відеорозмови та поставити два прості запитання. Перше: який стосунок до «нормандського формату» має розмова про Навального, про Сирію, про Лівію, про Білорусь, про Іран і про «Спутник V» і в низці інших — про припинення вогню на Донбасі? І друге: яку роль в обговоренні питань про Сирію, про Лівію, про Іран міг би грати президент України Зеленський? Причому, це запитання є актуальним незалежно від оцінки особистості та політики президента Зеленського, а пов’язане лише з тим, що Україна не воює на Близькому Сході і не є стороною в іранській ядерній угоді.

Але оскільки розважним людям у російський телевізор ходити зась, учасники шоу «60 хвилин» приблизно половину часу вправлялися в дотепності, намагаючись образити Зеленського, що його «не взяли» в нормандський формат, і що Україна — «не суб’єкт, а об’єкт політики». «Зеленського списали: тему Донбасу обговорили без нього», — під таким заголовком вийшов на сайті «Україна.ру» матеріал колишнього співробітника «Радіо Свобода» Андрія Бабіцкого. «Як можна обговорювати український конфлікт і  способи його врегулювання без фактично головної дійової особи — президента України?» — вдає подив колишній журналіст Бабіцький. А як часто-густо обговорюють проблеми Ірану без керівників цієї країни? А як проблеми Китаю обговорюють без Ден Сяопіна, а про Росію в світі давно вже говорять зазвичай без Путіна, і нікому на думку не  спаде побачити  в цьому щось незвичайне...

Інша частина програми була присвячена знущанню вже не над політиками, а над українським народом в цілому. Мешканців російського телевізора дуже розвеселило, що поміж російських товарів, що потрапили під українські санкції, опинилися туалетний папір і мило. Туалетно-сортирний гумор виявився настільки близький за своєю стилістикою більшості «експертів», що вони просто-таки вчепилися в цю тему і ніяк не могли дати їй  спокій.

Володимир Скачко, якого в російському телевізорі називають чомусь «українським журналістом», хоча з України він давно втік, увесь світився від щастя, коли йому дали слово, і негайно почав розповідати росіянам, що «Україна — країна лопухів», і тому українцям не страшні наслідки заборони на ввезення російського туалетного паперу. А співробітник агентства Sputnik Олексій Тимофєєв вирішив сконструювати жарт про заборону експорту російського мила до України. Жарт довго не конструювався, але, врешті, співробітник Тимофєєв зміг вичавити з себе понуро-хамську репризу про те, «як тепер українцям буде важко усюди прослизати без російського мила».

У такі хвилини мимохіть починаєш жалкувати, що громадяни України позбавлені можливості безперешкодно дивитися російські телеканали. Оскільки з таких шоу будь-кому стає зрозуміло, що Росія веде інформаційну війну і не лише інформаційну не проти київської влади, а проти всього українського народу, незважаючи на етнічну чи мовну приналежність. І що більше людей в Україні це розуміють, то менше підтримки дістає кремлівська агентура, яка сьогодні пронизує українську політику та медійну галузь, то ширшим стає рів між «русским миром» і Україною, а відтак —  більше шансів на припинення війни.

Утім, простір «русского мира» скорочується і без таких радикально-жорстоких і антигуманних заходів, як перегляд російських телеканалів. Адміністрація відеохостингу YouTube заблокувала акаунт арабської версії телеканалу RT. Зростає кількість країн, де путінській інформаційній обслузі все частіше пояснюють  доступною їй мовою, що  її представників  тут не вітають. Володимир Володимирович Познер, наше «телевізійне ВВП», вирішив тричі відсвяткувати свій день народження в Тбілісі і приїхав до грузинської столиці у супроводі великої компанії. Мабуть, у стомленій постійними пошуками компромісу з владою голові ветерана не вміщалася думка про те, що громадянам Грузії може не сподобатися присутність людини, яка підтримує насильницьке розчленовування їхньої країни.

Цілком імовірно, що в уяві Познера Грузія — це щедра гостинність, неймовірна дружелюбність, смачне вино, красиві пісні та щирі тости. Тому він вочевидь був здивований, коли будівля готелю, де він і його гості зупинилися, оточили протестувальники, закидали готель яйцями та вимагали, щоб телеведучий зі своїм почтом негайно залишили Грузію. Тобто, коли дорослий, із чималим життєвим досвідом чоловік, заявляє, що не визнає територіальної цілісності незалежної держави, він чомусь серйозно вважає, що  громадяни цієї країни, як і раніше, матимуть до нього добрі почуття.

Усі ці люди отруїлися своєю власною медійною отрутою. Вони так довго брехали росіянам, що колишні радянські республіки — це «недостраны», населені «недонародами», що самі в це повірили. І тепер, коли стикаються з реакцією на власне хамство, страшенно дивуються і здивовано запитують: «За що?»

Газета: 
Новини партнерів