«Руський мир» із Києва
Перша згадка терміну «руський мир» зберіглася в пам'ятці давньоруської літератури XI століття «Слово на оновлення Десятинної церкви». Йшло в ній про вихваляння великим князем Київським Ізяславом Ярославовичем - сином і спадкоємцем Ярослава Мудрого, подвигу Святого Климента. «...Не тільки в Римі, але і всюди: і в Херсонесі і ще в руському мирі», - йдеться в «Слові» про діяння Св. Климента, який широко шанувався на Русі. За церковними переказами, він був одним з апостолів і єпископом у Римі. У період гонінь Св. Климента заслали в каменоломні, що в Херсонесі Таврійському. Страждаючи від спраги, святий помолився, і Господь відкрив водне джерело. Чутки про диво поширився по всьому Таврійському півострову, і багато жителів навернулися в християнство. За наказом римського намісника єпископа прив'язали до якоря і кинули в море, але море розступилося і люди знайшли мученика. Близько 861 року мощі святого Климента були знайдені святими Кирилом і Мефодієм. Слов'янські просвітителі відвезли їх у Рим і передали Папі, що сприяло визнанню церковнослов'янської мови як мови богослужіння. Частина мощей була залишена в Херсонесі, де і лежала в різьбленій гробниці з мармуру, виготовленій візантійськими майстрами.
Існує переказ про те, що після захоплення міста князем Володимиром у 988 році мощі Св. Климента, разом із мармуровим саркофагом, за його наказом були перенесені до Києва, де й почивали в Десятинній церкві - першому кам'яному храмі Київської Русі. Пізніше для мощей Св. Климента була зроблена нова рака. Оскільки син князя Володимира - Ярослав Мудрий був похований 20 лютого 1054 року в згаданій мармуровій гробниці, що збереглася в Софійському соборі до наших днів. У «Слові на оновлення Десятинної церкви» Св. Климент постає як перший небесний заступник Руської землі, мощі якого, разом з Ольжиним Хрестом, були головною вітчизняної святинею. За церковними переказами, частину мощей Св. Климента було передано французькому єпископові Шалона, який приїхав у складі посольства сватати дочку князя Ярослава - Анну Ярославну за французького короля.
Варто трохи сказати й про особу князя Ізяслава Ярославича, який вихваляє подвиги Св. Климента. Його батьком був великий князь Ярослав Мудрий, а матір'ю - шведська принцеса Інгігерда. За життя батька Ізяслав правив у Турові і Новгороді. Після смерті Ярослава він став великим князем Київським. Владу йому довелося ділити з двома іншими братами Ярославичами, щоб уникнути міжусобиць. Серйозним випробуванням для тріумвірату стала поразка від половців і київське повстання 1068 року, після яких Ізяслав утік, але привів на Русь поляків. Попри те, що Ізяславу вдалося повернути престол, втримався він на ньому недовго. За допомогою знову звертався до польського короля, німецького імператора, навіть до папи Римського. Ізяславу Ярославичу вдалося повернутися до Києва, але незабаром він загинув у міжусобній битві на Нежатиній Ниві. Похований князь Ізяслав у соборі Святої Софії в Києві. Літописець, описуючи поховання Ізяслава, говорить про князя так: «Бе ж Ізяслав муж взором красний, тілом великий, незлобивий норовом, кривду ненавидячи, люблячи правду». Втім, історики вважають, що він був не такий простий. На їхню думку, в ті часи під термінами «Рустии миръ», «Русь», «страна Руская», «Руская земля» малося на увазі лише середнє Подніпров'я - території, які входили до великокнязівського домену. Пізніше так стали називати й інші землі від Галича на південному заході до Володимира на північному сході. Про це свідчить інший літературний пам'ятник, але вже XIII століття - "Слово про погибель Руської землі".
