На вихідних допомагав приятелькам-волонтеркам у закупах харчів для АТО. Вони хотіли набрати різного роду сухофруктів на кшталт кураги, родзинок тощо. Повів їх на сусідній базар, до узбецької продавчині. Східні солодощі є монополією вихідців з Узбекістану, але на весь базар тільки в одному місці цю торгівлю веде жінка, тож я її підтримую з принципових міркувань, та й вона молодець: не забуває посміхатися, завжди робить знижки.
Ми підійшли й на деякий час паралізували точку. Мабуть, ніхто й ніколи тут не купував стільки: товар не з дешевих, беруть зазвичай пакуночками по 100-200 грамів. Однак мої подруги підійшли до справи ґрунтовно, і рахунок ішов на кілограми. Утворився невеличкий натовп базарних перехожих, які, здається, не стільки чекали своєї черги, скільки спостерігали цей закуп десятиріччя.
Узбечка зробила нам знижки на все, виділила візочка, аби довезти ящики й пакети до машини. А на прощання доклала від себе півдюжини плиток казінакі:
- Вот, нашим ребятам от меня передайте, чтобы нас защишали.
Нашим.
