Спостерігаючи за українцями напередодні Різдва
Якщо вам здається, що в передноворічний час Земля починає обертатися швидше – то ні, вам не здається. Мільярди ніг, що поспішають між подарунками й прибираннями, таки змушують планету поспішати. Саме тому Новий Рік завжди настає раптом.
У світі, що невпинно глобалізується, з’явилися нові наднаціональні звички – Кока Кола і білі ведмеді, що продають її в супермаркетах; подарункові коробки, що лежать під ялинкою і добрий десяток добрих різдвяних пісень англійською, що звучать від Калькутти до Івано-Франківська. Проте, лишається й особливе, національне, що легко помітить уважний спостерігач.
Давня антропологічна звичка – вивчати далекі тубільні народи не завжди себе виправдовує. Бо нації, затріпані власною історією, буває, не помічають своїх унікальних і цікавих традицій. Тож пильним оком із серцем повним любові поглянемо на українців, що готуються до Різдва.
Приготування розпочинаються з тижнів довгого, передріздвяного і категоричного – «давай після свят». Ця фраза, краще за далекі дзвіночки Санта-Клаусових оленів пророкує – в Україну прийшов місяць різдвяно-новорічних свят. Якою сучасною й мультинаціональною не була б ваша компанія, наслідки такого передсвяткового замерзання усіх справ ви обов’язково відчуєте. Якщо не серед колег, то принаймні в усіх бюрократичних установах країни – справжніх хранителів національно-байдикувальних традицій. Десь від Андрія, найпізніше від Миколая, розпочинається тривалий період краще-нічого-не-починати. Вочевидь, вікінги й справді причетні до заснування Русі, адже вони теж вірили в Йоль — період зимового сонцестояння, коли час зупиняється.
Поміж тим стартує сезон корпоративів. Це чужорідне слово прийшло навіть до сільських бібліотек, де працівниці замість того, щоб вечіркувати чи святкувати, теж проголошують корпоратив, нехай і нема в радіусі 100 кілометрів жодної корпоративної корпорації. Дитячим аналогом такого заходу є новорічний ранок. Погодьтеся, назва теж незвична. Для дорослих — новорічна ніч, для дітей – новорічний ранок. Цей формат свята запам’ятався мені з дитинства холодними залами, тонкими платтями й, відповідно, теплими кофтами які мами дбайливо одягали на малюків, руйнуючи светром усю карнавальну композицію костюма.
Проте, найважливіші дійства все ж відбуваються вдома, за святковим столом. Стіл був і залишається центром української хати. Чим більше страв – тим краще, в нормі усі вони не повинні за жодних обставин поміщатися у холодильнику, тому частина, дякувати Богу за мороз, перебирається на балкон чи підвіконня. На радість котів, синиць і може сусіда-п’янички, якщо живете не високо. Другий день нового року іноді святкувати іще приємніше, ніж перший – їжі багато, але готувати її вже не треба. Відкриваєш комору чи якийсь її квартирний аналог, вдихаєш ті всі аромати й у животі стає радісно.
А на душі буває гірко. Бо більшість українців тою чи іншою мірою дотримуються посту (або, принаймні, хотіли б). І ось тут новорічні карнавали збивають людей зі шляху істинного, змушуючи запити сумніви бокалом ігристого. Тож, кому як не нам, варто призвичаїтися святкувати Різдво 25 грудня. Спочатку Ісус народився, а вже потім – хмільний Новий рік. Про важливіші, канонічні причини такого переходу ви почитаєте на тисячах сторінок в Інтернеті, я ж наголошую на виключно практичній гастрономічній оптимізації совісті. Різдво – то головне свято зимового циклу й святкувати його варто найгучніше, а не стомленим організмом, що просто переїв з причин нового числа в календарі.
І не забудьте цьогоріч підкинути вгору куті – чим більше її прилипне до стелі, тим щасливішим і багатшим буде рік. Сміливо, екзотика теж буває рідною.
