Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

«Срамота!»: українські музеї в меню обласних еліт

«24.08-05.09.2019»
5 вересня, 2019 - 18:34
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Ну ось же, кров від крові, плоть від плоті народної. Місцеве самоврядування у всій своїй не всіма зрозумілій і лише небагатьма в наших столицях оціненій красі. Результати голосування не залишають сумнівів — Одеська обласна рада, звільняючи Олександра Ройтбурда, з усією нещадною ясністю продемонструвала думку і волю абсолютної більшості своїх виборців. Дивлячись на всіх цих новоявлених голих Мах, на всі ці модні за океаном перформанси, одесити — вірні путінці-медведчуківці, ексрегіонали, порошенківці, в діапазоні від «Православ’я, Самодержавство, Народність» до «Армія, Мова, Віра» — усі, з безапеляційністю персонажів Григорія Віцина та Олексія Смирнова в «Операції «И», ухвалили: «Жодного модернізму! Жодного абстракціонізму!»

Художній музей — це комунальне підприємство, що дихає на ладан, з дахом, що тече, куди поодиноких відвідувачів під конвоєм приводять шкільні вчителі. На тому стояла і стоїть Свята Україна/Русь! За «проведення на території музею діяльності й заходів, що суперечать Статуту комунального підприємства» (власне тих, що проводяться у всіх провідних музеях і галереях світу, тих, що привертають до них меценатів і відвідувачів), за проведення на кошти залучених цими заходами  меценатів «позапланових ремонтних робіт» «достроково розірвати контракт... і звільнити Ройтбурда Олександра Анатолійовича з посади керівника Комунального підприємства «Одеський художній музей».

Така рідкісна одностайність представників настільки різних політичних сил свідчить про одне: справа тут не в тому, як намагається подати та ж таки «Страна», що Ройтбурд «аплодував убивствам в Одесі» чи навіть нібито образив своєю творчістю релігійні почуття віруючих-буддистів. Причини неприйняття депутатами-одеситами Ройтбурда глибші. З одного боку, вони — в несприйнятті всього нового носіями міщансько-заборонної естетики соцреалізму, з другого, в уявленнях про «культурку» носіїв естетики євроремонту представників, учорашніх і сьогоднішніх бариг, що вийшли у дворянство. 

Ну, а ще глибше, і ті й ті кровно зацікавлені в колишньому тихому вмиранні музею. Перші, аби ціною нехай навіть його загибелі — так не діставайся ж ти нікому — не допустити вестернізації (байдуже, що керує ними, ідеологія «русского мира», збочені обивательські уявлення про «християнську мораль» чи просто через не бажаючи і не  вміючи вчитися, сприймаючи чере це все нове в штики). Другі, тому що іскра оновлення культурного життя в місті, що спалахнула було в Одеському художньому музеї, ризикує кинути світло на те, на що їхня невгамовна жадібність і безпросвітне невігластво ось вже три десятиліття перетворюють одне з накрасивіших міст України.

У цьому сенсі йдеться не про призначення чи звільнення однієї конкретної особи, а, у світлі децентралізації, про монопольне право місцевих еліт визначати з-поміж іншого і те, що вважати, а що не вважати культурою. Ну, а самі одесити, запитаєте ви. Рік — це дуже мало, аби прийняти, не кажучи вже, щоб зрозуміти цей абсолютно новий для більшості з них — тих, хто перед усіма видами мистецтва віддає перевагу над телевізором, — досвіду. Диво, що депутати Одеської обласної ради дали їм для цього вже цей рік.

Та все ж є в ситуації зі спробою звільнення Олександра Ройтбурда користь. З одного боку, гучний суспільний резонанс від цього рішення Одеської обласної ради вже через кілька годин змусив керівника нового Міністерства окрім молоді та спорту ще й культури Володимира Бородянського пообіцяти з’ясувати правові підстави такого рішення Одеської облради (як і в разі з призначенням Ройтбурда, Облрада раніше делегувала свої повноваження Обласній адміністрації і мала лише право звернутися до неї з проханням ухвалити рішення про звільнення, але не мала повноважень звільнити Ройтбурда сама). А це, своєю чергою, хочеться сподіватися, змусить Кабмін переглянути рішення своїх попередників про перепідпорядкування під час децентралізації музеїв місцевим органам влади і про повернення їх у державну власність. Це рішення стало б рятівним навіть не так для Одеського художнього, як для сотень обласних і районних музеїв, приречених інакше лягти жертвою невігластва місцевих князьків.

Газета: 
Новини партнерів

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ